Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

пластів й горизонтальне буріння зможуть зробити для нафти те, що вони роблять для газу. Він поставив на це переконання усі свої статки, Баккенське родовище в Монтані і Північній Дакоті, і це окупилося. Зробило його казково багатим. Багатим на 17 мільярдів доларів! Достатньо багатим, щоб розщедритися майже на мільйон доларів Комітету політичних дій для Мітта Ромні. І це зробило його відомим. Глянцеві бізнес-журнали його визнали! Під час президентської кампанії 2012 року Ромні особисто вказував на Гарольда Хамма як на золотий стандарт американського підприємництва. «Саме так засновники уявляли Америку, — сказав Ромні. — Вони не хотіли мати країну, в якій панує, якою керує, яка спрямовується урядом; натомість вони хотіли мати країну, якою керують вільні люди, які втілюють свої мрії».

Хаммове багатство, яке постійно множилося, і слава зробили його безкомпромісно впевненим у власному баченні долі нації. Як особисто відібраний Ромні енергетичний гуру він відмовлявся розглядати будь-які скептичні закиди щодо перспектив американських нафти й газу. Сину подільника потрібно було лише підкреслити показники його компанії у Північній Дакоті. «За останні п’ять років ми подвоїли видобуток, — сказав він у 2012 році. — І подвоїмо його знову у наступні п’ять». Він підрахував, що в майбутньому на одному лише Баккенському родовищі видобуток становитиме 24 мільярди барелів нафти, «можливо, більше». А як щодо Техасу, Пенсільванії і Колорадо? «Америці дісталося 163 мільярди барелів доступної для видобутку нафти, — говорив Хамм. — Достатньо, щоб замінити імпорт із Перської затоки упродовж наступних п’ятдесяти років». Розумієте, золота жила всього прадавнього багатства нарешті опинилася в американських руках — і лишатиметься там, допоки параноїки боротьби проти гідророзривів, особи, занепокоєні кліматичними змінами, проповідники відновлюваної енергетики і занадто пильні урядові законодавці не зведуть усе нанівець. «Сполучені Штати до кінця десятиліття можуть стати повністю енергетично незалежними, — сказав Хамм. — Ми можемо стати нафтогазовою Саудівською Аравією ХХІ століття». І просто нагодилися якраз вчасно. Як підсумував Крістофер Хелман в оді Хамму на сторінках «Форбс» з патріотичною червоно-біло-нафтовою обкладинкою, «поза сумнівом, лишаються законні побоювання щодо впливу гідророзривів на довкілля. Але чи хотіли б ви побачити, на що стане схожа американська економіка без них».

Хамм не розумів, чому хтось може з ним сперечатися — чому хтось захоче з ним сперечатися. Побічні ефекти його успіху були по-справжньому й неочікувано плідними, зокрема тому, що безліч нафтовиків користувалися його картою пошуку скарбів. Північна Дакота випередила Каліфорнію й Аляску і пропустила вперед як найбільший нафтовидобувний штат країни лише Техас, наростивши свій видобуток з усього 29 мільйонів барелів нафти у 2003 році до 395 в 2014-му. Рушії сланцевого буму, гідравлічний розрив пласту і горизонтальне буріння, подвоїли загальний добовий видобуток нафти в Америці усього за п’ять років. Тобто покращили добробут. Тобто створили робочі місця. Гарольд Хамм порахував, що великий сланцевий бум (разом з давніми й дуже помічними податковими пільгами) став у нагоді приблизно для 600 тисяч «прямих, опосередкованих і похідних робочих місць». Останній різновид мав нібито «заохотити» когось приготувати достатньо гамбургерів у новому «Макдональдсі», щоб нагодувати мандрівних нафтових інженерів і команди бурильників, що дибають холодними рівнинами Північної Дакоти. Чи ремонтувати державні залізниці й автомагістралі округу, пошарпані важкою бурильною технікою, необхідною для збільшення видобутку нафти у штаті в десять разів. Чи утилізувати небезпечні для довкілля відпрацьовані фільтри — два фути завдовжки, вісім дюймів у діаметрі, — наповнені TENORM’ом (технічно вдосконаленим природним радіоактивним матеріалом), який гідророзривники незаконно розкидали в придорожних канавах, індіанських резерваціях і порожніх будинках у Північній Дакоті. До переліку випадків небезпечного випадкового захоронення відходів належав епізод, коли понад дві сотні напханих сміттєвих мішків об’ємом у 55 галонів кожен викинули в закинутий автомагазин у містечку Нунан. Це майже по два гігантських пластикових пакети з радіоактивними фільтрами, що випаровуються, на кожного жителя. «Їх звалили купою заввишки у пояс, а то й вище», — йшлося у повідомленні заступника місцевого шерифа, який, імовірно, не без допомоги нафтопромисловості, отримав «похідну» (але профінансовану платниками податків) плату за понаднормову роботу.

Менше з тим. Промисловий капіталізм не для слабких духом. Щоб приготувати омлет, треба розбити кілька яєць, еге ж? Переймаєтеся, що спалювання сотень мільярдів новодобутих барелів нафти упродовж наступних п’ятдесяти років може не дуже добре позначитися на загальному здоров’ї планети? Гарольд Хамм не переймався. «Я не вірю, що наукові докази глобального потепління остаточні, — пояснив він сенатору Джону Керрі. — З цього питання є чимало суперечливих досліджень». Насправді — ні. Але на думку Хамма, усі ці стурбовані політики, активісти й науковці на все дивилися неправильно. Що важило насправді, так це те, що нафтова промисловість самотужки витягла країну з тривалого занепаду, який почався після фінансового краху 2008 року. Як писав «Форбс», ви не хотіли побачити, на що стане схожа американська економіка без неї.

Що хвилювало Хамма понад усе, так це те, що нафта й газ не отримали належної підтримки; історію з бумом не підтримали, як слід. Не зважаючи на схвальні відгуки преси, на портрети на журнальних обкладинках, на теплі ванни у дружніх розкручених ділових телевізійних шоу, на всі приватні запрошення від лідерів Республіканської партії (у 2014 році, який з республіканських політиків не збирався балотуватися в президенти?), — не зважаючи на все це, Гарольд Хамм почувався так, що його дуже недооцінили. Недооцінили його особисто. Недооцінили його галузь. Недооцінили всю хибно витлумачену щиру віру в красу й потужність вільного (і він мав на увазі вільного) ринку. «Не повинно бути жодних обмежень», — зауважив Хамм.

Він не міг зрозуміти, чому адміністрація президента Обами роздавала значні дешеві кредити і податкові пільги вітро-, сонячній та іншим галузям зеленої енергетики. «Оце все зеленоенергетичне не створює багато робочих місць», — наполягав Хамм. І він не міг зрозуміти, чому рік за роком команда Обами погрожує запровадити федеральне природоохоронне законодавство для гідророзривів (слава Богові, поки ще не запровадили) чи розмити безліч федеральних податкових пільг, якими нафтогазова промисловість насолоджувалася понад століття. Хамм здійснив рідкісну для нього поїздку на Капіталійський пагорб, щоб надати свідчення комітету Сенату США, який розглядав можливість прибрати податкові пільги для нафти й газу. Хамм запропонував їм подумати двічі, бо втрата податкових пільг може змусити його скоротити власний видобуток щонайменше на третину. «Якщо не будемо обачні, ненавмисні наслідки законодавчих змін можуть бути руйнівними, — пояснив він, даючи показання. — Ми можемо зупинити економічне відродження». Тут ви трошки заощаджуєте; шкода буде, як щось станеться. Йдеться ж про енергетичну незалежність. Педики. Йдеться про ваше дорогоцінне відновлення економіки. Педики. Йдеться про останнє