Читати книгу - "Переможців не судять, Олександр Юрійович Есаулов"

11

Тим же рішенням Президії повітвиконкоми зобов’язали надати установам зв’язку приміщення у центрах сіл.

12

Тим же рішенням Президії усі підприємства, які переробляли вовну — націоналізовано, переробку вовни приватним особам заборонено.

13

На підставі рішення загальних зборів селян Великі Гаї від 12.12.39 року рішенням Президії Тернопільського облвиконкому від 5.01.40 було виділено 180 га із земель, що належали селянам, під аеродром цивільного повітряного флоту. Згідно з тим же рішенням селянам була надана за рахунок поміщицької земля у селі Березовиця. Хто мав опікуватися тим, щоб земля була передана, переліком селян, кому мала бути надана ця земля, в рішенні облвиконкому не вказано, і чи виконане рішення про виділення цієї землі, автор у архіві не знайшов.

14

У протоколі № 1 засідання Президії Тернопільського облвиконкому від 20.12.1939 відмічалося, що в області почався масовий забій молодняка великої рогатої худоби. Так, у Зборові «за останній час» було забито 450 голів, у Теребовлі — 250 голів молодняка. Разом із організацією мережі ветлікарень та зоотпунктів, залучення відповідних фахівців, завезення ліків, відповідним радянським органам була дана вказівка про посилення роботи, направленої на припинення забою худоби.

15

Такі контори дійсно були організовані згідно з рішенням Президії Тернопільського облвиконкому від 15.01.40 р.

16

3 метою полонізації земель Західної України, уряд Польщі надавав на цих теренах земельні наділи бажаючим полякам, головним чином офіцерам польської армії, які йшли у відставку. Вони осідали на тих землях, тобто були осадниками, колоністами.

17

Опубліковано за матеріалами сайту http://www.memorial.krsk.ru/

18

Питання стану шляхів та їх експлуатації у зимовий період було розглянуто на засіданні Президії облвиконкому 20.12.39. Рішенням президії Облшляхвідділу було відмічено, що шляхова сітка в області дуже мала, деякі населені пункти не зв’язані з Тернополем шляхами. Для підтримання їх у належному стані, особливо взимку, була виділена техніка у кількості трьох тракторів та п’яти грейдерів, а також доручено організувати сектор орттрудучасті зі залученням до цих робіт населення.

19

Націоналізація майна великих домовласників та торгівців проводилася на підставі постанов СНК УРСР від 3.12.1939 р та 26.12.1939 р, і відповідного рішення Тернопільського облвиконкому від 5.01.1940 р.

20

Педшкола у Тернополі була організована на базі колишнього Педліцею та Вчительської бурси рішенням Облвиконкому від 5.01.1940 р.

21

Малописьменність та неписьменність серед допризовників ліквідувалася на підставі рішення Тернопільського облвиконкому № 4 від 25.01.40 р.

22

У 1940 році в Тернополі під установи було забрано багато будівель, мешканці яких були виселені «з забезпеченням житла в іншому місці». Так, згідно з рішенням Тернопільського облвиконкому від 15.01.1940 з будинку на вул. Сокола, 19 виселені мешканці у зв’язку з тим, шо будівлю віддано під Обласний Радіокомітет. Де і як були забезпечені житлом ці нещасні, яких узимку викинули на вулицю, невідомо.

23

25. Приміщення на вул. Лелевеля, 14 були надані педшколі згідно з рішенням Тернопільського облвиконкому від 5.01.40 р. Тим же рішенням було наказано до 8.01.40р виселити з цього будинку усіх сторонніх осіб

24

Рішення Тернопільського облмісцевпрому щодо націоналізації перерахованих підприємств, затверджене рішенням Тернопільського облвиконкому від 5.01.40р.

25

У протоколі засідання Облвиконкому № 4 від 25.01.40 дійсно був описаний випадок спочатку націоналізації, а потім повернення майна великого торговця Моргуса Шворнаха у Борщівському повіті Тернопільської області. Крім того, в протоколі засідання було зазначено, що майно обраховувалося таким чином, щоби приховати факти його розкрадання. Наприклад, мануфактура вимірювалася не метрами, а сувоями, борошно не вагою, а мішками, інші продукти не банками чи вагою, а ящиками. Майно Шворнаха, у тому числі й двоповерховий будинок, було конфісковано знову.

26

Гвинтівки

27

Про підготовку такого повстання саме у той час можна дізнатися «З орієнтировки третього управління НКДБ СРСР про діяльність нелегальних антирадянських націоналістичних організацій у західних областях УРСР і БРСР» від 31 травня 1941 р., сайт http://warmech.narod.ru.

28

Усі факти про становище у керівництві ОУН, розкол, відмову виконувати рішення Мельника щодо тимчасової зупинки активних дій на теренах Західної України, а також рішення про організацію збройного повстання та розвідки на користь Німеччини взяті з «Ориентировки третьего управления НКГБ СССР о деятельности нелегальных антисоветских националистических организаций в западных областях УССР и БССР» від 31 травня 1941 г. http://warmech.narod.ru/smersh/222.html

29

Главное управление лагерей — орган при НКВС, що керував системою концентраційних таборів СРСР.

30

Усі дані про дії 75 полку 10 дивізії узяті з «Политдонесения начальника отдела политпропаганды 10-й дивизии войск НКВД по охране железнодорожных сооружений бригадного комиссара Л.Н. Левашева в Главное управление войск НКВД СССР по охране железнодорожных сооружений и особо важных предприятий промышленности и Управление политической пропаганды войск НКВД СССР о боевой деятельности и политико-моральном состоянии частей дивизии за период с 22 июня по 15 июля 1941 г» http://warmech.narod.ru/1941war/fs7.html

31

Прізвище та звання командира 75 полку вигадані.

32

3 вересня 1939 року до початку 1941 року населення у приєднаних до СРСР територіях Західної України скоротилося на 400 тисяч чоловік (htth://news2000.org.ua/print?a=/paper/40926)

33

При написанні цього розділу використовувалася інформація з сайтів http://www.ok.archipelag.ru/partl/gotsky.htni, а також http://www.hrono. info/dokum/194_dok/19410716_3.html

34

Альфред Розенберг народився у Россії, в Ревелі (Талліні). Закінчив Імператорське Московське технічне училище у 1917 році й отримав диплом архітектора. Дипломною роботою у нього був проект крематорію. Саме він ознайомив Гітлера з расовою теорією, на підставі якої сотні тисяч «расово неповноцінних» попали у крематорії концтаборів. Один час Розенберг навіть співчував більшовикам, але потім кинув цю справу і в 1918 році втік в окуповану німцями Прибалтику, звідки переїхав до Мюнхена, де і почав свою запаморочливу кар’єру, яка й привела