Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

— Слухаюсь бабусю, — весело промовив коханий.

Після того, як Максим процідив молоко і налляв мені в чашку, я відчула певну нерішучість. Але він з упевненістю ствердив, що молоко потрібно пити саме так, і демонстрував свою впевненість, наливши собі ще порцію і випивши. Настала моя черга. З відчуттям невпевненості я піднесла чашку до рота і зробила декілька ковтків. Смак був дивно новим і несподіваним, не таким, як я собі уявляла козяче молоко. Ми насолоджувалися молочком і розмовляли про щось хороше. А потім рушили до кімнати, де Максим з нетерпінням ділився своїми найцікавішими історіями з дитинства.

На наступний день коханий вирішив познайомити мене з життям у селі, взявши велосипеди дідуся та бабусі. По дорозі я з увагою оглядала кожний будинок, а коли ми досягли «центру», я побачила магазин, церкву і так званий будинок культури, який виглядав так, ніби час там завмер ще за радянських днів. Припинивши подорож біля магазину, я запитала:

— Це все, що тут є?

— Так, — відповів Макс. — У інших селах навіть цього немає.

— А де тоді навчаються та граються діти?

— Школа в сусідньому селі, а розваги – по селу або на дискотеці вихідного дня.

Я мовчала, виражаючи своє здивування.

— У селах дітей не так багато, тому одна школа навчає дітей з декількох сіл. Може, тобі щось купити в магазині?

— Морозиво, але не шоколадне! Я люблю ягідне!

— Тоді зачекай мене тут, а я швидко піду за ним.

— Добре.

Через кілька хвилин на мене уважно почала дивилася жінка близько п’ятдесяти років.

— Доброго дня! — привіталася я, до неї.

— Доброго дня, а ти чия дівчино? — поцікавилася вона.

— Матвійчуків! — відповіла я.

— Невістка напевно! — здогадалася вона.

— Так, — підтвердила я.

Дивлюся на двері магазину я подумки хотіла, щоб звідти по швидше вийшов Максим. Адже, що мені не подобається в сільських людях то це те, що їм постійно потрібно все про всіх знати. Через трохи виходить Максим, і підходить до мене з хлібом і двома пачками морозива.

— Доброго дня, — вітається він з жінкою.

— Доброго дня Максиме! А ти, що нарешті вже одружився, і невістку привіз дідуся й бабусі.

— Так, — відповідає він, і я бачу як він сідає на велосипед і прямує геть.

Я слідкую за ним. Ми приїжджаємо до дитячого майданчика. Коханий дає мені моє морозиво з лісовими ягодами, а собі бере ванільне. Я оглядаю все навкруги. Максим пильно слідкує за моїм поглядом і промовляє.

— Хочеш, я тебе погойдаю? — пропонує він.

— Ні, це дитячі гойдалки, ще поламаємо! —відмовляю я.

— Тут є і для дорослих!

Ми йдемо до гойдалки, яка висить на гілці старої шовковиці. Сідаючи на дерев’яну дощечку, я міцно тримаюся за мотузку, а Максим розгойдує мене так, що я сміюся, а він у відповідь посміхається. Потім він показує мені сільську річку і розповідає історію, яку я вже чула від Соломії. Торкаючись рукою води, я відчуваю, що вона досить тепла для травня.

— Не хочеш покупатися? — запитує Максим.

— Ні, — відповідаю я.

Максим знімає з себе одяг і рушає купатися залишивши мене на березі річки.

— Тільки далеко не запливай, бо Назара немає, хто тебе врятує! — попереджую я.

— Ти мене врятуєш! — відповідає коханий.

— Я погано плаваю!

Трохи поплававши Максим виходить з води, і дістає з сумки покривало та рушник.

— Як щодо того, щоб зайнятися коханням в не звичному для тебе місці? — вимовляє Макс витираючи своє тіло рушником.

— А якщо нас хтось побачить?

— Ми сховаємося за очеретом і нас не буде видно.

— Та все ж мені трохи страшно, — глянула я на коханого.

— Не хвилюйся, тобі сподобається, — промовив він, і почав розстеляти покривало.

Я з радістю пішла йому на зустріч. З кожним новим поцілунком від Максима я відчувала, як тривожні думки відходять все далі і далі, а я поринаю у почуття кохання поряд з ним. Він ніжно пестив моє тіло, і я насолоджувалася цим блаженством, що наповнювало кожну клітинку мого існування.