Читати книгу - "Юлій Цезар, Шекспір Вільям"

Наче мавпи,
Ви шкірились і лащились, як пси,
По-рабськи перед Цезарем ви гнулись,
А Каска, боягуз, підкравшись ззаду,
Його ударив в спину. Лестуни!

К а с с і й
Ну, Бруте, можеш дякувать собі:
Якби ти вчасно Кассія послухав,
Язик його не обмовляв би нас.

О к т а в і й
До справи! Вас слова у піт ввігнали,
Та червоніші краплі бій проллє.
Я меч підняв на змовників.
Дивіться!
Коли у піхви я його верну?
Коли помщусь за тридцять три удари
У Цезаря, або коли уб'є
Підступна зрада Цезаря нового.

Б р у т
Ти, Цезарю, від вбивця не впадеш,
Якщо його з собою не привів ти.

О к т а в і й
Не для твого меча я народився.

Б р у т
Юначе, був би ти в роду найкращим,
Почеснішої смерті б не обрав.

К а с с і й
Такої честі цей школяр не вартий,
Тим більше,— цей розпусник і пияк!

А н т о н і й
Ти не змінився, Кассію!

О к т а в і й
Ходімо. –
Ми кидаємо виклик вам в обличчя.
Насмілитесь, – зустрінемось у полі,
А ні, – то почекаємо іще.
Октавій і Антоній із військом ідуть геть.

К а с с і й
Дми, вітре! Хвиле, бий! Пливи, наш човне!
Довіримося випадку і долі.

Б р у т
Люцілію, послухай…

Л ю ц і л і й
(підходячи до нього)
Що? Кажіть…
Брут і Люцілій тихо розмовляють.

К а с с і й
Мессало!
М е с с а л а
Що накажеш ти?

К а с с і й
Мессало,
Сьогодні день народження мого.
Подай же руку й будь мені за свідка,
Що змушений я нині, як Помпей,
Поставити усі свободи наші
Цілком в залежність від одної битви.
Ти знаєш, я прихильник Епікура,
Але тепер я погляди змінив
І починаю вірити в прикмети.
Коли ми йшли із Сард, на стяг передній
Спустились, як на сідало, орли
І жадібно із рук легіонерів
Хапали корм. Вони нас провели
Аж до Філіпп, та нині раптом зникли.
На зміну їм злетілось вороння
І коршаки; кружляючи над нами,
Вони за здобич мають нас. Їх тіні
Покровом згубним понад нами виснуть,
Мов військо вже приречене на смерть.

М е с с а л а
Не вір у це.
К а с с і й
Я лиш частково вірю,
Та дух бадьорий і твердий мій крок.
Готовий я пройти крізь небезпеки.

Б р у т
(продовжуючи розмову з Люцілієм)
Люцілію, ось так…
К а с с і й
Шляхетний Бруте,
Нехай оберігають нас боги,
Щоб мирно ми, як друзі, постаріли.
Але такі мінливі наші долі,
Що до всього готовим треба бути.
Якщо нас переможуть у бою,
То тут ми розмовляємо востаннє.
Що зробиш ти у випадку поразки?

Б р у т
Я відповідно поглядам своїм
Катона засудив за самогубство.
Чому, не знаю, я вважаю підлим
Собі самому вкоротити віку
Зі страху перед тим, що жде тебе.
Готовий я, озброївшись терпінням,
Чекати на ухвалу вищих сил,
Яким усі підвладні.

К а с с і й
Отже, згоден,
Як раб, під час тріумфу переможців
Ввійти за колісницею у Рим?

Б р у т
Ні, Кассію! Знай, римлянине гідний,
Що у кайданах в Рим не ввійде Брут.
Високий дух у нього. Нині бій
Скінчить почате в Березневі Іди.
Чи доведеться стрінутись – не знаю.
Тому прощаймось, як в останній раз.
Прощай навіки, Кассію, прощай!
Як стрінемось іще, то посміхнемось,
А ні, – то розпрощались, як брати.

К а с с і й
Прощай навіки, Бруте, так, навіки!
Як стрінемось іще, то посміхнемось,
А ні, – то розпрощались, як брати.

Б р у т
Ходімо! О, якби завчасно знати,
Чим закінчиться цей тривожний день!
Та добре вже хоч те, що закінчиться;
Тоді кінець дізнаємось. – Вперед!

Ідуть геть.

Сцена друга

Поле бою. Бойовий сигнал.
Входять Б р у т і М е с с а л а.
Б р у т
Мессало, із наказом поспіши
До легіонів, що стоять в резерві.
Хай кинуться у бій. Помітив я,
Що опір військ Октавія послабшав.
Раптовий натиск зовсім їх зімне.
Скачи, Мессало: хай негайно вдарять.

Ідуть геть.

Сцена третя

Інша частина поля бою.
Шум битви. Входять К а с с і й і Т и т і н і й.
К а с с і й
Титінію, дивись: біжать паскуди!
Я ворогом зробився для своїх.
Почав тікати й наш прапороносець, –
Його убивши, прапор я забрав.

Т и т і н і й
Зарано Брут у бій резерви кинув.
Октавія він подолати встиг,
Та узялись солдати грабувати,
А нас кільцем Антоній оточив.
Входить П і н д а р.
П і н д а р
Господаре, біжи, біжи скоріше,
Бо Марк Антоній захопив твій табір.
Рятуйся, славний Кассію, біжи!

К а с с і й
Та горб від них далеко. Подивися,
Титінію, там табір, де горить?

Т и т і н і й
Там, Кассію.
К а с с і й
Якщо мені ти друг,
Візьми мого коня й скачи скоріше
До війська он того і мчи назад,
Щоб принести відомості правдиві:
Чи друзі то, чи наші вороги.

Т и т і н і й
Я з бистротою думки повернуся.
(Іде геть.)
К а с с і й
Слідкуй за ним, мій Піндаре; зійди
На горб оцей, – я сам короткозорий, –
І говори мені, що бачиш в полі.
Піндар сходить на горб.
В цей день я народився. Вийшов строк.
Де розпочав, там і скінчити мушу.
Життя пройшло свій круг. – Ну, що ти бачиш?

П і н д а р
(згори)
О пане мій!
К а с с і й
Що бачиш, говори?

П і н д а р
Оточений Титіній звідусіль.
За ним з десяток вершників помчало.
Він скаче… Та вони його нагнали.
Титіній… Ось він сходить із коня…
За сценою радісні крики.
Вони кричать від радості. Ти чуєш?

К а с с і й
Доволі, не дивись. – Я, боягуз,
Все зволікав з розв'язкою, щоб врешті
Схопили друга на моїх очах!
Піндар сходить з горба.
Мій Піндаре, до мене підійди.
Коли тебе, парфянина, в полон
Я взяв, то ти мені заприсягнувся
Зробити все, що накажу тобі,
А я за це життя тобі дарую.
Дотримай клятву і одержиш волю.
Цей славний меч, що Цезаря убив,
Встроми мені у груди. Ось руків'я.
Як тільки я лице своє закрию,
Убий мене.
Піндар заколює його.
Ти, Цезарю, помстився.
Той самий меч вбиває і мене.
(Помирає.)
П і н д а р
Я вільний. Та хотів би я інакше
Собі свою свободу повернути. –
О Кассію! Твій Піндар утече
Туди, де Рим його вже не дістане.
(Іде геть.)

Входять Т и т і н і й і М е с с а л а.
М е с с а л а
Зрівнялись ми за втратами. Розбив
Октавієве військо Брут наш славний,
Як легіони Кассія – Антоній.

Т и т і н і й
Зрадіє Кассій цій відрадній звістці.

М е с с а л а
Ти де його залишив?

Т и т і н і й
У скорботі
Під цим горбом. І був з ним Піндар, раб.

М е с с а л а
Чи то не він отам лежить на схилі?

Т и т і н і й
Лежить, неначе мертвий. Горе, горе!

М е с с а л а
Це він?
Т и т і н і й
Ні, той, хто був ним ще недавно.
Немає більше Кассія. Як сонце,
Що на ніч йде за обрій у багрянці,
Так день його померкнув у крові, –
Погасло сонце Рима! Чорні хмари
Його закрили. Нам усім кінець.
Зневір'я в успіх мій його згубило.

М е с с а л а
Його згубила недовіра щастю.
О помилкова думко, дочко суму!
Навіщо неіснуючі страхи
Ти зображаєш легковірним людям?
Твоє швидке зачаття, та пологи
Вбивають разом матір і тебе.

Т и т і н і й
Гей, Піндаре, ти де?

М е с с а л а
Шукай його,
А я піду до Брута, щоб у вуха
Йому встромити звістку цю сумну.
Встромити, бо сприйняти їм не легше
Цю звістку, аніж спис або стрілу
Пораненому тілу.

Т и т і н і й
Йди, Мессало,
А я тим часом Піндара знайду.
Мессала іде геть.
О Кассію, навіщо відіслав
Мене від себе? Друзів розшукав я.
Вони вінок прислали переможний
Для тебе. Ти не чув хіба їх криків?
Та значення ти їх не зрозумів.
Прийми ж вінок цей на своє чоло.
Тебе вінчати Брут звелів; я точно
Виконую доручення його.
Поглянь же, Бруте, я дотримав слова:
Увінчаний хоробрий Кассій Кай.
Як римлянин тепер вчинити мушу –
Меч Кассія хай з мене вийме душу.
(Заколює себе.)
Бойовий сигнал. Входять М е с с а л а, Б р у т,
ю н и й К а т о н, С т р а т о н, В о л у м н і й,
Л ю ц і л і й та інші.
Б р у т
То де ж, Мессало, труп його лежить?

М е с с а л а
Он там, а з ним Титіній у скорботі.

Б р у т
Титіній розпростертий.

К а т о н
Також мертвий.
Б р у т
О Цезарю, іще могутній ти!
Твій дух блукає тут і направляє
У груди нам свої ж таки мечі.
Вдалині чути бойові сигнали.

К а т о н
Погляньте, як Титіній увінчав
Заколотого Кассія чоло!

Б р у т
Таких двох римлян більш нема на світі!
О ти, останній римлянин, прощай!
Не зможе Рим ніколи породити
Подібного тобі. Я більше сліз
Повинен би пролити над тобою,
Та зараз, гідний Кассію, не час. –
Доправте, друзі, прах на острів Фазос,
Для поховання в таборі не місце:
Ми підупали б духом. – Треба йти
На поле знов, Люцілію, Катоне.
Ви, Лабіоне й Флавію, ведіть
У бій війська. Ще рано. До пітьми
Військове щастя спробуємо ми.

Ідуть геть.

Сцена четверта

Інша частина поля бою.
Шум битви.
Входять, б'ючись, воїни обох армій;
потім Б р у т, ю н и й К а т о н, Л ю ц і л і й та інші.

Б р у т
Тримайтесь, земляки! Не поступайтесь!

К а т о н
Біжать лиш боягузи! Хто за мною?
Своє ім'я я в поле прокричу:
Мій батько Марк Катон, я – син його!
Тиранам ворог, друг своїй вітчизні!
Я – син Катона, чуєте ви всі?
(Кидається в битву.)

Б р у т
А я – Марк Брут! Я – друг вітчизни Брут!
Хай всі в мені впізнають Марка Брута!
(Б'ючись, іде геть.)
Юний Катон падає, вбитий ворогами.

Л ю ц і л і й
О доблесний юначе, ти упав?
Загинув ти хоробро, як Титіній,
І показав, що ти Катонів син.

1-й в о ї н
Здавайся чи помри!

Л ю ц і л і й
Здаюсь, щоб вмерти.
Чи досить грошей, щоб мене ти вбив?
(Пропонує йому гроші.)
Прослався між своїми вбивством Брута.

1-й в о ї н
Ні, не уб'ю. Ти – знатний полоненний.

2-й в о ї н
Антонію скажи: схопили Брута.

1-й в о ї н
Скажу. Та он він сам сюди іде.
Входить А н т о н і й.
Мій вождь, дивись, ми захопили Брута.

А н т о н і й
Де ж він?
Л ю ц і л і й
Не тут, Антонію, не тут.
Живий він і здоровий. Я ручуся,
Що Брута ви не схопите живим:
Боги його врятують від безчестя.
Живим чи мертвим знайдете його,
Та все ж ніколи Брут собі не зрадить.

А н т о н і й
Не Брута, друзі, ви схопили тут,
Хоча для нас ціна його не менша.
З пошаною його охороняйте.
Хотів би я його за друга мати,
Аніж зустріти поміж ворогів.
Дізнайтеся, живий чи вбитий Брут,
І у намет негайно повідомте.

Ідуть геть.

Сцена п'ята

Інша частина поля бою.
Входять Б р у т, Д а р д а н і й, К л і т,
С т р а т о н і В о л у м н і й.

Б р у т
Ну, залишки від війська жалюгідні,
Перепочиньмо тут.

К л і т
Махав Статилій
Нам смолоскипом, та не повернувся, –
Напевне, вбитий.

Б р у т
Кліте, відпочинь!
"Убитий" — тільки це я чую слово.
Послухай, Кліте…
(Щось шепоче йому.)
К л і т
Я? Ти що? Нізащо!
Б р у т
Тоді мовчи.
К л і т
Скоріше вб'ю себе.

Б р у т
Дарданію…
(Шепоче йому.)
Д а р д а н і й
Щоб я таке зробив?!

К л і т
Дарданію!

Д а р д а н і й
О Кліте!

К л і т
Що просив
Таке жахливе Брут тебе зробити?

Д а р д а н і й
Його убити.