Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

— Ви маєте слушність, це справді була наука. Іншим разом краще приготуюся, — вперто відповів Руал.

Згодом, після багатьох років, сповнених злигоднів і звитяг, Амундсен не раз згадуватиме цю першу, ще не полярну виправу. Вона навчила його вгамовувати гарячковий поспіх. Він також зрозумів, що, споряджаючи експедицію, треба приготувати завчасно все до найменших дрібниць і все заздалегідь передбачити.

«Нансен, живий, здоровий, разом з Юхансеном прибув уже до Вардьо!» Ця несподівана, мов грім з ясного неба, звістка блискавично облетіла Норвегію, а незабаром і весь світ.

Привітанням не було кінця. І розповідям та інтерв'ю в газетах теж. Руал ходив гордий, ніби сам брав участь у цій незвичайній експедиції Нансена.

У цій експедиції, як, зрештою, і в кожній, вирішальне значення мали не тільки кмітливість і фізична витривалість, ще важливішими були: обізнаність з умовами життя на цих обширах, великий запас знань і вміння блискавично все вирішувати.

Руал уже більше не сумнівався, чи не змарнував часу. Знав, що він на правильному шляху, що, плаваючи в полярних морях, набуває потрібного досвіду. Амундсен мріяв тепер про справжню полярну експедицію, поки що не власну, бо відчував: багато чого має ще навчитися. Він розпитував, де тільки міг, чи не готується якась виправа в Арктику.

— Пливи з де Жерлашем. Чудова нагода! Цей бельгієць недавно закупив у Норвегії старе трищоглове промислове судно «Патріа» для своєї наукової експедиції в Антарктику, — сказав Амундсенові хтось із друзів. — А найкраще розповість тобі про це Якобсен. Судно стоїть в доку його верфі у Сандефіорді. Знаю тільки, що після того, як на ньому змінили прапор, воно дістало нову назву — «Бельжіка».

— Дорогий хлопче, — заспокоював розпаленого Руала Якобсен, давній приятель капітана Єнса, — я охоче допоміг би тобі — адже знаю, з ким маю справу. Але вербуванням екіпажу займається сам керівник експедиції. Ти знаєш французьку мову і сам з ним домовишся. Можу дати тобі рекомендаційного листа.

Руал у цей час плавав на кораблі «Гульдра», де його брат Густав був першим помічником капітана.

— Їдьмо зі мною до Жерлаша. З тобою я певніше почуватиму себе, — попросив Руал Густава.

Увечері, коли «Гульдра» на кілька днів стала на якір в Антверпені, брати, не взявши з собою ніякого багажу, поїхали до Брюсселя. Руал завів брата до фешенебельного готелю, першого, який трапився по дорозі з вокзалу.

— Немає часу шукати дешевшого, — відповів він здивованому Густавові.

— Прошу на одну ніч номер на дві особи.

Портьє з великими бакенбардами, в гаптованому золотом мундирі, яким не погребував би й адмірал, миттю оцінив скромний вигляд молодих людей і, не відповівши, повернувся до них спиною.

— Прошу, пані, номер чекає вас. Так, той самий, що й завжди. Звичайно, пам'ятаю, як же я смів би забути, — мовив портьє, низько вклонившись елегантній дамі, що шелестіла шовком і розливала довкола міцний запах дорогих парфумів.

— Для пана графа? Завжди щось знайду, — розплившись в усмішці, заметушився портьє біля нового клієнта.

— Прошу номер, — нетерпеливо промовив Руал, не зважаючи на Густава, який оторопіло тягнув його за рукав.

— Хвилиночку, номер — не вовк, у ліс не втече, — буркнув зневажливо «адмірал» через плече, обслуговуючи іншого, добре одягненого клієнта з гарними імпозантними валізами, на яких пістрявіли наклейки.

З вокзалу прибували все нові й нові гості.

— Благаю, ходімо звідси! — нервував глибоко ображений Густав.

— Ні, саме тут ми зупинимося, — сухо відповів Руал.

— Прошу, чотириста сімнадцятий номер, іншого немає, — звернувся нарешті «адмірал» до братів, подаючи їм знехотя ключ. — Але спершу зареєструйтесь у книзі, ось тут.

Руал вихопив у брата ручку, швидко написав прізвища, національність і рішучим величавим жестом віддав книгу портьє. Той глянув і, не вірячи власним очам, надів пенсне, що звисало на шовковому шнурочку. Раптом, наче виштовхнутий пружиною, він вискочив з-за бар'єра й зігнувся, низько кланяючись. Узяв ключ з рук Густава, ошелешеного такою несподіваною зміною, і дав йому інший.

— Бой[14] віднеси нагору портфель цих вельмишановних добродіїв! — голосно звелів він. — Номер сто перший, хутчій!

Здивований Густав зиркнув на Руала, але той незворушно йшов за готельним служкою. Позаду дріботів «адмірал», проводжаючи «вельмишановних добродіїв» до самих дверей номера і солодким голосом запевняючи, що дирекція готелю «Метрополь» зуміє оцінити ту велику честь, якої удостоїли їх такі знамениті люди, завітавши до їхньої скромної обителі.

— Що ти йому сказав, Руале? Нічого не розумію. Поясни ж мені нарешті, що сталося.

— Що сказав? Нічого, просто я записав у готельній книзі, що тут зупинилися на одну ніч Фрітьоф Нансен і Отто Свердруп з Норвегії, — засміявся Руал і за хвилину додав: — Мені стає гидко на саму тільки думку, що люди такі лицемірні, що на них неодмінно треба справляти враження. Бачив, як цей орангутанг в адміральському мундирі миттю змінився?

Руал і гадки тоді не мав, що через кілька років йому не треба буде ховатися за чуже ім'я: його власне навстіж відчинятиме двері всіх королівських палаців.

Розмова з де Жерлашем не розчарувала Руала. Поставний, певний себе чоловік, що мав понад тридцять років, прийняв відвідувачів доброзичливо. Він погодився взяти Руала з умовою, що той прийде на «Бельжіку» (Belgica) з дипломом штурмана.

— Ви маєте для цього час, — сказав