Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

історіями про те, що демократичний рух очолювали неонацисти, антисеміти й відверті терористи. У пості в соціальних медіа «лікаря» з Одеси стверджувалося, що антиросійські українці били проросійських сепаратистів, і після цього спалювали їх живцем — усе через їхні політичні погляди. Коли лікар кинувся на допомогу жертвам, як він розповідав, навіжені українські націоналісти затримали і його. «Один грубо штовхнув мене, пообіцявши, що на мене й інших євреїв чекає однаково лиха доля, — йшлося у фальшивому пості, опублікованому з фальшивого акаунта фальшивого українського лікаря. — У моєму місті такого не було навіть в часи найгіршої нацистської окупації. Цікаво, чому світ і досі мовчить». Дякуємо тобі, фейсбуку!

Скидалося на те, що Україна може піти тріщинами до виборів. Число жертв у протистоянні на Донбасі зросло майже до тисячі. Фабрики зупинилися. Одну з вугільних шахт у Донецьку закрили після того, як проросійські бойовики вивели її з ладу за допомогою дротів, детонаторів та вибухівки. А потім під час виборів сталася кумедна річ. Незважаючи на всю російську пропаганду, дезінформацію і маніпуляцію, українці переважною більшістю голосів обрали новим президентом прямолінійного, проєвропейського кандидата, який підтримував Революцію Гідності. За умов величезної кількості кандидатів, Петро Порошенко здивував країну, здобувши реальну більшість голосів. Кандидати від неонацистських й ультраправих партій, які нібито користувалися популярністю, спалахнули й згасли, набравши не більше 1 чи 2%.

Зі сформованим на кінець червня новим урядом і беззаперечною суспільною підтримкою, після інавгурації Порошенко почав діяти від імені українців. Серед його перших дій на посту президента було підписання офіційної Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, від якої його підконтрольний Росії попередник намагався відмовитися. «Це справді історична дата для України», — сказав Порошенко під час церемонії підписання. Після чого ще більше розлютив Путіна, висловивши сподівання, що одного дня Україна стане повноцінним членом Європейського Союзу. Порошенко також кинув Путіну ще більш агресивний виклик: він розгорнув на Донбасі серйозний контрнаступ, використовуючи національну армію, підсилену проукраїнськими добровольчими загонами, які сформувалися упродовж довгих тижнів відсутності допомоги з Києва.

Червень і липень стали для президента Путіна дуже, дуже складними місяцями. Різко зросла кількість загиблих російських солдатів, яких доставляли додому з Донбасу. Трупи прибували в Росію у цілковитій секретності, зашифровані надписом «Вантаж 200». Критик і політичний опонент Путіна Боріс Нємцов зрозумів, що сталося, й одразу розгорнув кампанію з каталогізації імен загиблих, щоб їх оприлюднити. Якою б популярною не була ідея Новоросії, Нємцов розумів, що тому, як багатьма чоловіками, дружинами, синами, дочками, братами і сестрами росіяни готові пожертвуваним в ім’я ще одного шматка України, є межа. Офіційні особи в Кремлі й військові зрозуміли це також. Родичі загиблих отримували стислі й конкретні вказівки, які забороняли виносити плачі й голосіння за солдатами-«добровольцями» за межі родинного кола. «Ви — доросла людина, — пояснив російський чиновник дружині одного загиблого. — Росія не веде організованих бойових дій. Ваш чоловік добровільно пішов на вулицю, де вівся обстріл».

Тим часом регулярна українська армія і її партнери на Сході згортали один за одним проросійські опорні пункти на Донеччині й Луганщині. До середини липня національний уряд Порошенка повернув під свій контроль дві третини Донбасу й більшість основних шляхів автомобільного сполучення через російський кордон. Уряд повідомив, що скоротив число сепаратистських бойовиків більш як удвоє: з п’ятидесяти тисяч до двадцяти, і взяв у кільце тих, хто лишився. «Щодня наш пасок стримування навколо територій, які, на жаль, все ще утримуються терористами, стягуватиметься все тугіше й тугіше, — заявив міністр оборони Президента Порошенка. — Щодня все більше міст повертаються під контроль України».

16 липня 2014 року, коли Путін й виду не показував, що збирається відступати, хоча Україна заявила про свій суверенітет і захист кордонів, Сполучені Штати оголосили про черговий раунд санкцій. До цього переліку вперше потрапила «Роснєфть». Американські компанії отримали дозвіл на реалізацію проєктів, що вже велися, але подальші угоди з російським нафтовим гігантом ставали неможливими. Лідери Європейського Союзу підтримували нові санкції США з обережністю, оскільки боялися загнати неврівноваженого Путіна в куток. Адже країни ЄС торгували з Росією в десять разів активніше за США, до того ж вони дуже залежали від Росії енергетично.

Їхнє прагматичне небажання протрималося всього кілька днів, допоки над Донбасом не збили літак «Малазійських авіаліній», що прямував з Амстердама до Куала-Лумпуру. На борту перебувало майже триста осіб, і понад дві сотні були громадянами ЄС. Тіла кількох жертв, зокрема хлопчика-підлітка, впали в фруктовому садку на території українського дитячого притулку. «Я хочу знати, чому той хлопчик помер», — сказала одна залякана мирна жителька притулку Анні Нємцовій, московській репортерці «Дейлі біст».

Нємцова повідомила, що коли прибула команда ОБСЄ, аби знайти підказки, які б допомогли відповісти на це запитання, їх на місце катастрофи не пустили люди в балаклавах і з автоматами Калашникова. Інспектори могли бачити, як сотні обвуглених тіл і частини тіл вантажилися в пластикові пакети. «Ви не можете потрапити на цю територію, — сказали їм російські/сепаратистські солдати. — Наші слідчі ще не завершили свою роботу».

Міжнародна група, яка зрештою провела кримінальне слідство, діяла ретельно й розважливо. Майже через чотири роки інспектори з Малайзії, Австралії, Бельгії, Нідерландів («постраждалих країн», які втратили в катастрофі своїх громадян) і України все ще працювали над розкриттям беззаперечних і перевірних деталей справи, зокрема таких: пасажирський літак був збитий ракетою, випущеною із зенітної зброї російського виробництва. Зенітну систему переправили через кордон з Росією, а тоді, за кілька тижнів до трагедії, доставили майже на двісті миль вглиб України на низькорамному причепі, який тягнула біла вантажівка «Вольво», у супроводі конвою транспортних засобів, що перевозили озброєних людей. Саме ця пускова установка виявилася власністю 53-ї зенітно-ракетної бригади російської армії, солдати якої випустити ракету з віддаленого поля, розташованого приблизно на 150 миль на північ від контрольованого сепаратистами міста Донецька. Коригувальники російської бригади, найімовірніше, помилково прийняли авіалайнер за український військовий літак (росіяни успішно збивали українські літаки і вертольоти, не визнаючи цього, за більш як місяць до того). Маркування смертельного снаряду ідентифікувало його як ракету, виготовлену 1986 року на Долгопрудненському науково-технічному підприємстві у Москві. Зенітну пускову установку, з якої випустили ракету в кабіну «Боїнга-777», всього через кілька годин після фатального запуску таємно вивезли назад через кордон у Росію.

2019 року все ще з’являлися нові факти обвинувачення. Але навіть у перші дні після трагедії було абсолютно ясно, хто винен. Прем’єр-міністр Девід Камерон, який втратив у цій катастрофі десятьох громадян Британії, написав аналітичну статтю під назвою