Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Не чіпай то на свята, Ізмайлова 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чіпай то на свята, Ізмайлова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чіпай то на свята" автора Ізмайлова. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 74
Перейти на сторінку:
Борис у білому пальті.

— Можеш бути, напрімєр, дідом! — реготнув Серж.— Або циганом!

— Ага, вже,— відповіла Цвіта,— ну якщо так, буду Хухою Моховинкою! От!

— Ким-ким? — перепитав Серж.

— Не вдавай, що не знаєш. Тільки невігласи не знають! — авторитетно відповіла Цвіта.— Пухнасте створіннячко, що живе в полі або лісі, маленький лісовий дух.

— Ага, ясно,— кивнув Серж, великий костюмер усіх часів і народів,— і шо у нас тут по костюмах, значить? Десь на горі в баби Гані там шапка моя дитяча кроляча на зав’язочках була, біла така, в ній ше голова як глобус. Ото будеш в ній Хуха натуральна! Настояща, як каже баба Ганя, вихухоль будеш!

І ще раз реготнув з власного дотепу.

Цвіта спопелила його поглядом і саме набрала повітря, аби сказати щось на свій захист, як утрутилася я.

— Дорогий Сірожа,— глянула я на нього критичним оком,— щось не пригадаю, щоб вас хтось уповноважував бути нашим костюмером. Сам собі роль уже вибрав? Чи застовбити за тобою Маланку?

— Е, ні. На Маланку я не підписувався,— буркнув Серж,— скажіть спасібо, шо я взагалі погодився брати участь у цьому цірк дю солєй.

— Спасібо! — вклонилася Цвіта низько до землі, змахнувши рукою.— Спасібо, няньку, шо ви з нами.

Борис пирснув від сміху. І продовжив шукати собі персонажа.

— Я шось не можу нічого для себе знайти! По ходу, мені світить бути отією нензою пелехатою, воно пише, що вбрання можна конструювати з очерету або хутра.

— Там на горі в баби Гані десь мають бути наші старі дитячі шубки бурого кольору. Ото три докупи складеш, на голову натягнеш, і чим не ненза? — надав свою експертну думку Серж.

І тут я могла би розповідати вам про підготовку до Маланки й саме відродження Маланки й водіння кози на селі дуже довго, емоційно й у всіх можливих пристрасних деталях, але мушу дещо скоротитися, бо, як каже баба Ганя «кому воно, оце нужне, хто його буде, оце, читать?!».

Тому скажу лиш одне: після численних «ау, ми шукаємо таланти» в надрах села ми віднайшли:

дяка, який співає басом, але невпопад — 1 штука;

тітку Ярину, тітку Гілєну й бабу Микитиху з двома зубами в роті, які співали в церковному хорі і яких нам найперше порекомендувала головиха Семеновна,— 3 штуки;

кагалу дітей, хлопчиків і дівчаток, різного віку та зросту, яких ми просто називали збірно й у множині «наші діти»,— 9 штук (4 хлопчики і 5 дівчаток);

Павла Музику, якогось Сержевого товариша з дружиною і юною донькою із красивим сопрано,— 3 штуки.

Додайте сюди мене, Бориса, Сержа та Цвіту, вбраних от кутюр із високого баби Ганіного горища, маму й тата в якихось гуньках, бабу Ганю й заморську тітку Мальву в барвистих хустках, то будете мати приблизне уявлення про всю ту забаву, яка нещадно нависала над селом. Ми мали сім днів на генеральні репетиції, а тому добросовісно співали у виділеній нам кімнаті в сільрадихи-головихи. Борис психував, бо не виходило так гарно, як співала «Правиця» чи KAZKA, Серж був скептичний, віднайшов десь у кімнаті дозвілля бубон і сказав, що може регулярно в нього стукати і щоб на цьому дали йому спокій. Окрім співів і генеральних репетицій, ми з тіткою Мальвою ще раз відвідали старе сільське кладовище — шукали могилки її діда та баби, а тоді ще раз навідалися до Мирона, і вже цього разу тітка Мальва стиха плакала й щось приказувала, ніжно гладячи металевий хрест; а ще ми, звичайно, сварилися; Цвіта читала Шерлока Голмса й переглядала фільми про Енолу Голмс, батьки перебирали старі сімейні фотоальбоми, усі разом ми ліпили вареники з картоплею, з капустою і з гречкою та кисломолочним сиром, баби Ганіні фірмові.

У вечір, коли Маланка зійшла на село, а Старий рік почав збирати манатки, ніщо не віщувало аж такої великої радості. Бо російські ракети продовжу­вали входити в повітряний простір України, десь там, в окопах, мерзли наші хлопці, тримаючи й землю, і небо, а у великих і малих містах і селах, де продовжувалося життя, люди накривали столи, сідали біля ялинки й готувалися загадувати одне велике бажання — Великої Перемоги Україні. Перед тим, як рушити циганським табором по хатах, ми всі, за пропозицією Бориса, випили по келишку червоного вина — і навіть дяк зі своїми півчими, бо «червоне то не гріх, червоне то не гріх», а тоді почали наше дійство. Мушу зазначити, що то таки було весело! І вже після четвертої хати й застілля (а в кожній хаті незмінно нас після концерту садовили за стіл!), лунали в нашому репертуарі вже не тільки «Щедрик», «Ой, сивая та й зозуленька», але й гімн України, кілька повстанських пісень, «Ах лента за лентою набої подавай! Вкраїнський повстанче в бою не відступай» і навіть «Подоляночка». Одного разу дяк забувся й хотів, було, затягти в якійсь хаті «Женщіна любімая, самая желанная», але баба Микитиха вгріла йому такого потиличника, що він і вмовк.

Словом, село гуло, коза водилася, а ми щедрували й було нам добре. Щедрували так, наче востаннє у своєму житті! Так голосно, наче хотіли доспіватися аж до неба, щоб і там нас нарешті почули, бо як почують пісню, значить, почують бажання, яке зріло в голові й у серці кожного, хто любив Україну. А тоді прийшов Новий рік, і все, що я пам’ятаю: бамкання годинника, перші акорди славня і сльози, цокання келихів, і бажання, яке, як ми всі знали точно, неодмінно рано чи пізно збудеться.


• • •

Курт Воннегут навчав усякого, хто хотів гарно писати: «Головний герой вашої історії має конче чогось хотіти. Навіть якщо це склянка води!». Я дуже сильно хотіла води. Прокинувшись від неспокійного сну, в якому хороводами ходили кози, цигани й діди, я почувалася так, наче перетворилася на велетенську і страхітливу комаху. Було дуже схоже на те, що я лежала не на своїй людській спині, а на твердому хітиновому панцері, я навіть не намагалася відкинути з себе ковдру, бо в голові літали такі вертольоти, що я боялася ненароком, разом із ковдрою, відкинути з усієї дурі на підлогу й себе. Тож я спершу повільно підняла праву руку й зусиллями волі піднесла її собі перед очі. Оскільки в кімнаті було темно, своєї руки у себе перед носом я категорично не побачила. «Що зі мною сталося?» — подумала я крізь туман. «Менше треба було пити,— відказав мені голос совісті, трохи помовчав, а тоді додав: — Думаєш, тобі двадцять років чи як? І можна без наслідків жлуктити все, що горить?» Я повела головою, обмацуючи кімнату поглядом. Здається, вчора ми пили молоде домашнє виноградне вино, грушеву

1 ... 11 12 13 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чіпай то на свята, Ізмайлова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чіпай то на свята, Ізмайлова"