Читати книгу - "Вибрані твори"

Сергій Шовгенів умів смішно оповідати, наподоблю-вати різні звички людей, їхній голос, рухи. Мав талант артиста-коміка, хоч ніколи не грав на сцені. Олена була теж дотепна, хоч такого таланту, як брат, не мала. Коли я згадую їх обох, мені здається, що за їх веселою, життєрадісною вдачею ховалося щось неспокійне, нервове. Олена була дуже чутлива, була горда і нізащо не призналася б, що в її житті щось складається не так, як вона хоче. «Я дуже щаслива», — говорила вона мені.

Андрій мав характер цілком інший. Був меланхолійної вдачі і малотовариський. Сергій писав про нього в листах: «Про Андрюшу і згадувати скучно». А Олена говорила йому:

— І чого ти, Андрюшо, згадуєш все погане з нашого еміграційного життя? Чого не згадуєш чогось цікавого, гарного? Не розумію тебе!

Старший брат і молодший менше підходили вдачами один до одного. Вони менше були разом, бо Андрій, як найстарший, був в українській армії, коли молодші лишалися з матір’ю.

Олена просила мене бути молодшою дружкою на її весіллі. Старшою дружкою, як було раніше умовлено, мала бути старша донька лектора Подєбрадської Академії Зоня Безпалко — студентка Академії.

Єдиний раз в житті я була дружкою на весіллі і це було на весіллі Олени Теліги. Чому вона хотіла, щоб дружкою була саме я? Ми два тижні тому познайомились і інтереси життя мали досить різні: я вчилась ще в гімназії. А Олена мала багато приятельок-студенток, яких знала давно. Мабуть, на це було кілька причин. І те, що наші батьки були професори однієї високої школи, і наша раптова приязнь, і те, що до мене з великою симпатією ставився тоді її брат Сергій, на що родина Шов-генівих дивилась прихильно.

Погода була чудова! Наше молоде товариство ходило часто на прогулянки. Про що ми тоді не говорили! Про театр, знайомих, вечірки, про чехів і їхні часом дивні для нас звичаї, про багато інших речей, а найбільше про літературу. Цікаво, що ні Олена, ані ніхто з родини Шовгенівих не говорили про те, що Олена пише вірші. Поетом в родині вважали Сергія, але він писав по-росій-ськи і був членом російських літературних гуртків у Празі: «Скит поэтов» і «Далиборка». Лиш багато пізніше я довідалась, що Олена вже тоді писала вірші. Але це були її літературні початки і вона не хотіла ще ними хвалитися.

Нас можна було бачити над річкою, в Оборі, в міськім парку, в замку... Часом ми дуже пустували і завше знаходили, над чим можна посміятися. Було весело і безжурно. Про минуле згадували мало. Перед нами було життя, і думалось, мріялось — про майбутнє. Часом Олена зі своїм нареченим лишали нас. Вони були перед весіллям і мали про що порадитись і поговорити. Олег теж кудись тікав, був ще хлопчиком і мав свої хлоп’ячі інтереси, і я лишалась з Лесем і Сергієм. Чи ж думав Сергій Шовгенів, коли писав в той час свій вірш про Київ, де були такі слова:

... що в цім Києві 1942 року трагічно загине його сестра Олена?

Я дивувалась, як Олена могла собі вибрати за чоловіка Михайла Телігу. Він здавався мені людиною нецікавою. Кілька років пізніше мені говорив про це письменник Микола Чирський:

Я завше рахував Олену Шовгенівну дівчиною розумною. Пригадую один випадок. Якось пізно ввечері, сидячи в парку, схований між деревами, почув я розмову двох панночок на такі теми, на які дівчата їхнього віку звичайно не говорять, зайняті своїми дівочими інтересами. Одна з дівчат була Олена Шовгенівна. Коли пізніше я довідався, що вона вийшла заміж за Михайла Телігу, то я подумав, що в Олені помилився. Тоді я її довший час не бачив. Але пізніше, коли я знов зустрівся з нею і поговорив, я переконався, що вона таки справді непересічна жінка. А подружнє життя і кохання — це, мабуть, щось таке особливе, що потребує зовсім окремої мірки.

Михайло Теліга був тихою, скромною людиною, спокійної вдачі, не дуже здібний. Власне, мав здібності музикальні, добрий слух і грав на бандурі. Вчився в Академії довго, але пильно. Був працьовитий і, що дуже цінно, мав почуття обов’язку. Свою наречену любив дуже.

— Лєночко, ти найкраща від усіх, — казав він. Це бавило Сергія.

— Лєночка гарненька, — казав він про сестру, — але не красуня. Є багато кращих від неї.

Проте для Михайла вона була найкращою.

Якби Михайло Теліга