Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 📚 - Українською

Читати книгу - "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" автора Роман Іванович Іваничук. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 150 151 152 ... 169
Перейти на сторінку:

Юрій стояв на причалі й помахував нам рукою, а я з властивою мені творчою утилітарністю осмислював його особистість з точки зору концепції задуманого роману. А хіба нинішня діяльність Щербака – то не вихід із його власного замкнутого кола, яке зосталося в минулій епосі? Вихід – ціною літератури, зате утвердженням своєї особистості в епосі новій, і скільки сумнівів мусив він здолати, щоб зважитися на такий крок! Бо вихід із замкнутого кола – то бунт людини проти залежності, то віднайдення своїх не знаних досі можливостей – і таке вивільнення можливе тільки в умовах свободи. Це не ігнорація суспільства, а вимога визнання ціни особистості. Власна держава, народження якої ознаменувало для нас нову еру, мусить складатися з повноцінних, наділених богорівним розумом людських світів.

Юрій піднявся до капітана теплохода, викликав до себе нас чотирьох і забрав у своє розпорядження. Отож усе, що можна було побачити в Ізраїлі за три дні, я побачив: мій апокрифічний роман вигойдувався на колесах посольської машини, я мав можливість, пірнувши в антураж незнайомого для мене краю, прозирнути свій майбутній твір від початку до кінця й привезти додому готовим у пам’яті. Потім я написав його єдиним подихом: квапився аргументувати читачеві, чому переходжу від однозначного трактування історичних подій до багатогранного бачення людської особистості в сучасному житті: новий час вимагає нового його осмислення.

Ми вирушили з Хайфи, обігнули гору Кармель, в підніжжі якої вирувало колись місто Ар-Мегідо (Армагедон), над котрим сповнилось пророцтво апокаліпсиса, а далі через село Магдалу виїхали на берег Генісаретського озера, де проповідував Христос, й зупинилися над Йорданом.

І вчулося мені тоді розпачливе волання розпусної красуні Марії-Магдалини: «Равві, равві!» – так могла кричати сплюндрована, та ще не вбита неволею душа людини, яка у безпросвітній рабській темряві побачила надію на порятунок від неминучої духовної загибелі – Спасителя.

…Тома задивився на красуню й на все життя покохав її – стала вона для нього символом змученої й прекрасної батьківщини, й коли Невірний іноді сумнівався в божественності Ісуса, то в духовній чистоті розкаяної Магдалини – ніколи; втікала вона від старого, просмердженого розпустою і сваволею часу до нового – явленого їй в лику Ісуса, й відступився Тома із своєю любов’ю, щоб першою увійшла в нову епоху жінка – як знамення нового життя, в якому мерзенність має бути переможена чистотою.

Я умив обличчя в ріці Йордан і з вірою, якої не було в Томи, дивився на гору Фавор, де відбулося Преображення Господнє. Я міг беззастережно вірити, що Ісус був Сином Божим, бо він уже помер за людство, сповнивши свою земну місію; Тома ж грішив невір’ям з вини Господа, який однаково наділив людей і Христа розумом; перевірка Томою Христових ран – то чисто революційний акт, бунт проти сліпої віри, який розбудив новий етап мислення – раціоналізм. Бо не народився Ісус Богом – Богом зробила його жертовність, й смертний Тома не мав таланту уздріти її в обраній Господом людині задовго до розп’яття й збагнути у провістях нової ери вартість тієї жертовності.

А в Назареті думалось мені про передостанню східку до подвигу, яку мусить здолати той, хто хоче стати провісником нового часу або хоч увійти в нього, – не кожному дано переступити байдужість, заздрість, зневагу і тортури глузів найближчих людей. Бо тільки вірою в правоту свого чину можна довести власну високість, і дуже непіддатливий той матеріал, з якого виковується віра… їдьте, письменники, у свої рідні села, міста, оселі, і по тому, як витримаєте зустрічі із своїми, переконаєтесь, чи варто вам ступати на останню східку, за якою – безсмертя або ж цілковите забуття.

Супроводжував мене в дорозі демон практичного глузду Азазель, який і Томі, і кожному з нас водно нагадує, що ти звичайна, але наділена від Бога розумом людина. А тому мусиш бути вельми обачним, щоб – з одного боку – не піддався манії величності й ілюзії непомильності, а з іншого – не скотився до ницого практицизму й буденної малості. Бо в першому випадку загрожуватиме тобі святотатна зарозумілість, а в другому чигатиме на тебе спокуса Юди; ти мусиш іти по тонкій волосинці моста-сірата, який виведе тебе у світ незнищенної людської пам’яті, або ж обірветься під ногами волосінь…

Єрусалим – то пуповина Землі. Тут буяє Гетсиманський сад, в якому апостоли випробовувалися на вірність, і звідси він розрісся по всьому світу; кожна людина є апостолом – посланцем свого народу і мусить перейти через пробу чесності й любові. Тут височить Голгофа, від якої пішли лобні місця до кожного краю, – не має волі той народ, який не зумів послати на хрест свого подвижника. Тут Гріб Господній – усипальниця мученика за народ; кожна нація має свій Пантеон. Крізь Гетсиманський сад проходять усі, на Голґоту спинаються відважні, а спасителем свого народу стає тільки Господній обранець, який використав дар Божий – розум для праведних діл, витримавши тягар слави й спокусу ситості, муки глузів і радощі визнань, мерзотність страху і всесилля віри… На межі двох епох завжди стоїть Єрусалим, й кожен Тома мусить перейти через поле випробувань.

Я стояв біля Гробу Господнього і думав: Христос жив на переломі епох, його вибрав Господь для осмислення старої ери, яка завершилась руїною віджилого світу – Єрусалима, й для освячення нового часу, в якому живемо ми… t мислив так Тома Невірний: Христос постав перед людством, але ж воно складалося з безлічі народів, які у критичну для себе мить народжували своїх спасителів, – і в кожного народу в Христовій ері народжуються свої нові епохи, провіщені й очолені національними пророками… Колись Шашкевич розбудив для нас наш час, Шевченко освітив, а Франко дослідив, нині ж почалася для України епоха тривожної свободи, для Європи – народження нових держав, для світу – час загибелі диявольських режимів. Хто ж є Месією нового часу для світу? Христос. А де новітній пророк у частині світу – Україні? Він уже народився, він іде до нас –

1 ... 150 151 152 ... 169
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994"