Читати книгу - "Вибрані твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Залишки риторичної декламації найгостріше даються взнаки в любовній ліриці, бо саме цей поетичний жанр найменш надається до програмового трактування і найбільш вимагає присмаку індивідуальної своєрідності. Тому інтимні вірші О. Теліги незрідка справляють враження поезії надто раціонально запланованої і надто прозаїчно (попри надмір і різноманітність експресивних ефектів) висловленої. В таких віршах, як-от «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом...», «Гострі очі розкриті в морок...», «Мужчинам» («Не зірвуться слова гартовані, як криця...») — основна недосконалість полягає, мабуть, не в чому іншому, як у занадто рівномірному стилістичному оформленні всіх частин вірша, так що безперечний класицизм стилістики лишається позбавленим відповідної класичної композиції, а через це й цілий твір подеколи звучить дещо механічно та «роблено»; бо ж рівномірність (а зокрема — рівномірна навантаженість формальними оздобами, як це, приміром, систематично практикується в бароковому стилі) — це ніяк не класична пропорційність внутрішнього ритму. От тому в Олени Теліги окремі строфи вірша незрідка є кращі за їх сукупність. Проте, в інших і, гадаємо, зріліших — інтимних поезіях ліричне наростання теми саме вже утворює певну композицію і тим самим немов просвітлює зсередини традиційну образність; так, наприклад, у відомому вірші «Я руці, що била — не пробачу», або ж у «Літі» («Топчуть ноги радісно і струнко...»), з його суто класичною взаємодією паралелізмів та антитез у фіналі:
І за те, що стільки уст палило І тягло мене вогнем спокус, І за те, що замінить не сила — Ні на що — твоїх єдиних уст.Любовна тематика О. Теліги в жадному разі не є тим «оргіястичним сп’янінням пристрастю», що його славлять наші матеріалісти та плюралісти, де, мовляв, стирається грань між людиною, твариною і духом, і де «діє одвічний біос, вищий за кожну окрему особину, окремий живий організм». Ні, кохання в поезії О. Теліги (це не знищення індивіда через поглинання духа біологічною матерією з її тваринними інстинктами, а навпаки — піднесення індивіда до метафізичої межі земного життя, до того божественного первня, який вбачає в Еросі філософія Платона, до спозирання феноменального буття sub specie aeternitatis — під поглядом вічності:
В день звичайний розквітне свято, Мов бузок запашний у січні, І кохання легке й крилате Я запрагну змінить у вічність.«Подорожній»
Тому й саме кохання так легко й природньо сполучається в поезії О. Теліги з прагненням героїки:
І від сонця цілком бронзові, Заблукавши в зелену тінь, Ми звірялись собі в любові До героїв і до богинь.«Сонячний спогад»
Тому й трагічне в коханні сприймається поеткою в космічному плані і спонукає до протиставлення духового ідеалу «реальним» життєвим вартостям:
А над ранком, зором помертвілим Розгорнувши спопелілий морок — Віднайшла я непоправний вилом На землі, на небі і в просторах. Та в душі, як день слабий і сірий, Прокидалась втіха блідолиця, Щоб навчать мене нової віри: У житті нічому не молиться.«Ніч була розбурхана і тьмяна...»
В жанровому відношенні поезія О. Теліги є виключно й безвинятково лірична; авторка скрізь виступає в першій особі, без найменшої спроби перетворення її на епічну третю особу або на драматизований діалог. Через оцю, сказати б, щиру об’єктивність викладу багата
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори», після закриття браузера.
