Читати книгу - "Вибрані твори"

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба — я тверда й сувора. О, краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог.

Гармонійно поєднати обов’язок і радість життя — це одна з головних проблем людини. Не можна зрадити одного задля другого. Але як це зробити? Олена Теліга дала своє рішення для жінки. У своїй статті «Якими нас прагнете?» Олена Теліга говорить про три типи жінок. Перший тип — жінка-рабиня, що дбає тільки за інтерес власної родини і більше нічим не цікавиться, може задля свого затишку зрадити націю, ба навіть не навчить дітей рідної української мови і пісні. Другий тип — жінка-вакханка, це ще вужчий, ще більш безплідний егоїзм. Третій тип — жінка-товаришка чи жінка бойова амазонка. Вона має мало жіночності і, викликаючи пошану, не може викликати любов і ніжність до себе. Ідеал жін-ки-рабині проповідувався фашистами. Олена Теліга пише:

Фашистські погляди неможливо живцем переносити на наш ґрунт. Бо українська жінка не сміє замкнутися у своєму теремі і відірватися від цілого многобарвного світу...

Відкидає Олена Теліга і тип жінки-товариша чи жін-ки-амазонки, що буває переважно в дисциплінованих догматичних партіях. Як каже Теліга, це не жінки, а «мужчини в спідницях, позбавлені всякої жіночості», вони «ніколи не стануть джерелом натхнення мужчин». Замість тих трьох негативних типів жінок, Олена Теліга висуває український ідеал жінки: це жінка, що гармонійно поєднує в собі любов і характер, обов’язок і радість, чуттєву ніжність і самодисципліну, інтереси родини й інтереси нації. Олена Теліга пише: «У всіх випадках роль жінки величезна. Але не роль Халіджі при Мохаммеді, про яку Леся Українка писала, що вона носила в собі «щось вічне»...» Вона вміє поєднувати у собі любов мужа, приязнь і відданість інших. Вміє окрашувати безпросвітній не раз трагізм життя жіночою грацією і безжурним гумором. Вона вміє любити своїх дітей, але вміє й виховати їх так, щоб вони любили свою батьківщину...

Олена Теліга пише в тій же статті, що українські письменники досі не зуміли зловити цей новий тип повноцінної жінки. «Коли ж зрозуміють, нарешті, наші автори, — питає Олена Теліга, — що лише велика любов і ніжність є правдивими сестрами крицевості, непохитності і сили». Вона вказує на англосакський ідеал муж-чини-джентльмена, що шанує жінку і в суспільному житті, і в літературі, як-от у творах Редіарда Кіплінґа.

На думку Теліги, новий тип української жінки, який має своїх попередниць у козацькій і княжій добі, появляється і в сучасній Україні. «Такий тип, — пише Теліга, — вже народився на Україні і непереможно, силоміць починає вдиратися до її літератури. Бурхливо вдерлася до неї блискуча Аглая з «Вальдшнепів» Хвильового, дівчина, яка, покликана до кипучої діяльності, цікавиться цілим широким світом і, збагнувши всі його жорстокі вимоги, прагне дати нове серце, сповнене любов’ю до батьківщини, мужчині, який такого серця не має». У вірші «Мужчинам» Олена Теліга окреслює відносини між лицарем мужчиною і жінкою, як джерелом сили:

Не зірвуться слова, гартовані, як криця, І у руці перо не зміниться на спис. Бо ми лише жінки. У нас душа — криниця, З якої ви п’єте: змагайся і кріпись! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Ще сальви не було, не заревли гармати, Та ви вже на ногах. І ми в останній раз Все, що дає життя іскристе і багате, Мов медоносний сік збираємо для вас. Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть огонь із кремнів! Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, Без металевих слів і без зідхань даремних По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

Такі жінки, як показані тут, творять підставу нації, вони уможливлюють вимріяний і майже недосяжний синтез сталі і ніжності. Олена Теліга здобула цей синтез шляхом самодисципліни, характерної і в її стилі, що зумів узяти себе в карби класичного ямбу:

А в мене дні — бунтують і кричать, Підвладні власним, не чужим законам,