Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

Попереджаю: розділ крихітний, дуже не розганяйтесь :D

^з^

 Денис Олександрович відібрав у мене фото.

— Когось впізнала? — спитав зацікавлено.

Нахилилася та вказала пальцем на водія.

— Причина, через яку я живу в «Ореолі», — роздратовано відповіла. — Стас Давидович Арський, мій вітчим.

Яровий задумливо нахмурив брови, вдивляючись у зображення. Тоді оглянув розкидані теки та потягнувся за тією, що лежала на підлозі. Я слідкувала за його руками, які листали, перебирали якісь папери, поки перед моїми очима не опинилися ще дві фотокартки. На них Стасік витягував із буса чорні шкіряні сумки та передавав їх чоловікам, дуже схожим на тих, що заходили за водяну лілію в підвалі готелю.

— Значить він і правда ніякий не водій на хлібозаводі, — пробурмотіла.

Тепер мене ще більше цікавить, куди діваються зароблені гроші. Бо ці бандити мали б платити більше, ніж державне підприємство. Хіба що він у них в рабстві за якісь борги, що дуже на нього схоже.

— Ти й справді подарунок з неба, — пробуркотів собі під ніс ЯДО, знову змусивши мене зніяковіти. — Додому навідатися зможеш? Добре було б понишпорити в спальні цього твого Арського.

Ага, легко сказати. Цей недоумок навіть на поріг мене не впустить. Тим більше тепер, поки мама в лікарні.

— В мене відібрали ключі від квартири, — зітхнула я.

Брови Дениса Олександровича злетіли догори.

— Це як взагалі можливо? І твоя мама таке допустила?

Його обурення викликало в мене якесь дивне полегшення, тому я всміхнулася та здвигнула плечима.

— Ну, знаєте… Материнський інстинкт за двадцять років трохи ослаб, а окситоцин – штука підступна і хитра.

— Ти так легко про це говориш, — скривився чоловік. — Це не нормально, ти ж в курсі, так?

Я лиш закотила очі і зітхнула.

— Давайте краще про Гончарових, а зі своїми проблемами я вже якось розберуся. А якщо вдасться позбутися Стасіка, то це буде найкращим подарунком долі. Тепер у мене є мотивація, так, що до роботи!

Яровий лиш похитав головою, але повернувся до паперів.

— Значить так, дивись….

* * *

Яровий Денис Олександрович

Я майже все розповів, що сам нарив, і був надзвичайно приємно здивований уважністю Андріянової. Бачив, наскільки дівчина втомлена, як терла очі та з якою надією сьорбала каву. Та не здавалася. Слухала, наморщивши лоба, навіть нотувала щось у виданому мною блокноті. Більше того, - її коментарі та запитання виявлялися настільки влучними та доречними, що змушували на деякі речі дивитися з іншого боку, переосмислювати вже ніби зрозуміле.

Та близько одинадцятої, коли я перейшов до конкретного плану дій, відчув легкий дотик до плеча. Ксенія, безтурботно сопучи мені в рукав, спала. Невже знову?!

Сплутані пасма впали їй на лице, і мої пальці рефлекторно відкинули їх, заправили за вухо. Усвідомивши, що роблю, завмер, як завмирають застигнуті зненацька за чимось непристойним.

Коли я нехотячи торкнувся  пучками гладенької щічки, дівчина поворухнулася, ніби підставляючи лице під мої легкі дотики. Як підсвідомо тягнеться кіт за крихтами ласки. Так не повинно бути, щоб у двадцять років не знати материнської любові при живій неньці, не жити вдома, коли він у тебе є.

Важко видихнувши, я дозволив Андріянові пускати слину на мою футболку, поки я не закінчу вивчати останній запис з підвальної камери. Натиснувши великим та вказівним пальцями на перенісся, ніби це мало допомогти прогнати втому, переклав ноутбук собі на коліна та вмостився зручніше. Вечір буде довгим.