Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

Привіт, котики! Нарешті руки дійшли до проди)) Не дуже інформативної, та все ж, помалу сунемося вперед по сюжету ;))

Буду рада вашим коментарям та зауваженням!

Приємного читання! 

Першим ділом, повернувшись у готель, я помчала шукати Світлану Андріївну, щоб спитати про запасний комплект уніформи.

— Я думала, ти вже й не додумаєшся, замазуро, — сварливо пробуркотіла жінка та, тяжко піднявшись з-за столу, перевальцем посунула до шафи в кутку кабінету.

Усі полиці, від підлоги і аж до стелі, були забиті акуратними сірими стосиками суконь для покоївок, поскладаними за розмірами. Маленькі цінники з надписами "S, M, L, XL, XXL" біліли на кожній полиці. Ну, все в нашої феї має своє місце і строгий порядок. А не тільки ми.

Отримавши до сукні ще й біленький накрохмалений фартух, подякувала та побігла перевдягатися. Залишилось тільки віднести до пральні стару форму, та можна приступати до роботи. Повідомлень від Васьки прийшло вже мабуть з десяток. Якщо не поспішу, вона точно мене приб’є.

До підвалу я не бігла, а летіла, і тому ледь не врізалася в охоронця, що ніби нізвідки вигулькнув біля підніжжя сходів.

— Сюди не можна! — гаркнув на мене.

Я кліпнула. В голові одразу ж завертілися шестерні. Підвал, охорона, ширма трохи відсунута від стіни…. Це знову станеться сьогодні. І я маю хоч одним оком глянути на цю делегацію. А ще краще, заглянути за лілію.

Зробивши максимально нещасне лице, злякано округлила очі, та тремтячими губами мовила:

— Мені тільки на секундочку! Занести в пральню одяг…

Та здоровань похмуро похитав головою.

— Потім своє барахло попереш. Геть!

От же ж каменюка бездушна! Та я теж за ці кілька днів ваші паролі та слабкі місця вивчила.

— Ну, будь ласочка! Це для Лариси Вікторівни! — наголосила. — Особисте доручення! Вперше мені таке довірили. Я не маю права облажатися!

Звузивши очі, охоронець довго на мене дивився не читабельним поглядом, і я вже думала, зараз за шкірку потягне вверх сходами. Та він раптом зітхнув, опустив погляд на наручний годинник та мовив:

— У тебе дві хвилини. І щоб духу твого тут не було після цього.

Я радісно вискнула, аж підстрибнувши, і кинулася по тьмяному коридору вглиб, до передостанніх дверей ліворуч, строго за інструкцією від Василини. Яка ж я молодець, що закинула брудну форму в мішок для білизни. Інакше б точно не вийшло обвести здорованя навколо пальця. Навіть якби сказала, що Гончарова віддала на чистку наряд для рольових ігор. Тепер треба подумати, де сховатися, так, щоб через дві хвилини мене таки звідси не викинули. 

Пральня виявилася величезним приміщенням, заставленим гігантськими машинами в людський зріст висотою з двома прозорими вічками - дверцятами. На перший погляд здавалося, ніби то дві пральні машини поставили одна на одну, але насправді, верхня має бути сушаркою. Чи навпаки? Тут десь є інструкція? За дві хвилини точно не розібратися. Доведеться залишити уніформу в одному з кошиків для білизни. І, натомість, пошукати якийсь сховок для себе.  

Ряд машин закінчувався коло самісінької стіни, залишаючи там, ну, може, сантиметрів із тридцять, а то й менше. Боком пролізти можна. А якщо ще й оцей возик з горою постільної білизни підсунути, нікому й на думку не спаде сюди заглядати. Кілька хвилин можна пересидіти.

Ледь встигла підтягти до себе той металевий кошик на колесах та притулитися маківкою до пральної машини, як двері рвучко розчахнулися. Хтось зупинився на порозі та на мить завмер. Тоді зашипіла рація.

— Все чисто. Мабуть, проскочила нагору, коли я відчиняв двері чорного входу.

По голосу впізнала того самого охоронця, і від хвилювання навіть дихати перестала. Не могла не думати про те, що якщо мене зараз викриють, то проблем не оберешся. Дуже складно буде придумати, чого то я вирішила у пральні в хованки погратися. Але здоровань, мабуть, дуже поспішав, тому, що за мить вискнули підошви по плитці, і кроки почали віддалятися. Полегшено видихнувши, я заплющила очі. Здається, мені сьогодні щастить. Чим гріх не скористатись.

Прислухаючись до шуму в кінці коридору, я обережно відіпхнула барикаду з білизни та виповзла з укриття. Охоронець двері за собою не зачинив, навіть навпаки, навстіж розчахнув, і вони заступили пів коридору. Непогане місце для шпигування. В якомусь фільмі бачила, що героєві вдалося зазнимкувати в такому положенні поганих хлопців.

Навшпиньки підкралася до дверей, по одвірку сповзла донизу, стаючи на коліна. Розблокувала смартфон та збавила яскравість екрану до мінімуму, щоб у тьмяному коридорі «не засвітитися» в прямому сенсі. Ввімкнула камеру та повільно висунула краєчок телефону збоку дверей. Уявила, як би відреагував на мою «геніальну» ідею Яровий. Мабуть, траснув би себе по лобі у відчаї, пробурмотів щось нецензурне і вигнав мене зі своєї команди "під прикриттям". Та, на щастя, улюбленого викладача поруч не було, і я мала змогу слухати тільки свій внутрішній голос.

Коліна в капронових колготках задубіли майже одразу. А через кілька хвилин ноги віднялися аж до кінчиків пальців. Лише коли холод дійшов до рук, біля ширми з лілією щось почало відбуватися. Поспішно увімкнувши відеозапис, вгляділася в екран. Все було, ніби по сценарію. Люди в чорних плащах, із шкіряними сумками в руках, по черзі заходять за ширму, замикає делегацію Гончарова в елегантній червоній сукні та хутряному болеро на плечах. Я ледь телефон не вкинула, коли відьму побачила. Злови мене охоронець, я б ще якось викрутилася, а от Лариска зі своїх пазурів мене не випустить, це точно.

Як тільки за Ларисою зайшов здоровань охоронець, поправляючи ширму, я виключила запис та оглянула коридор. Наскільки я зрозуміла, назад уже повернеться тільки Гончарова з охоронцем. І що я корисного взнала? Те, що ітак вже бачила на записі в ЯДО. Так, що, можна сказати, завдання не виконано. Доведеться чекати.