Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

— Ви! Що ви тут робите?! – здивовано запитав я, це було першим, що спало мені на думку.

— Живу, якщо ти не бачиш! – вигукнула обурено жінка, окинувши мене злим поглядом.

— То ви мама Мирослави?! – ще більше здивувався я.

— Уявляєш так! Ніколи не думала, що моя єдина донька, буде зустрічатися з таким хамовитим  хлопцем як ти, – іронічно посміхнулася жінка.

— Тримайте, ці квіти вам! – промовив, простягаючи букет з гортензіями.

— Вирішив задобрити мене квітами! Не вийде! Я все зроблю, щоб моя єдина донечка, не була з таким як ти, – сердито промовила жінка.

— І що ж я не так зробив? Я попросив у вас допомоги, бо хотів допомогти вашій доньці. А ви по хамськи до мене віднеслися, і мені не залишилося вибору як відповісти вам тим же, – спокійно мовив, хоч в душі вирували емоції.

— То я ще й у в всьому винна виходить! Ти добре подумав?! А тепер всю цю ситуацію розповіси для Мирочки. Впевнена вона буде не дуже цьому задоволена, – злісно промовила жінка, та покрокувала до кімнати.

Кого-кого, але цю хамовиту жінку з парку, я аж ніяк не очікував побачити! І вона ще й мама Миросі! Впевнений вона все зробить, щоб я не був з Мирославою, але я теж так просто не здамся.

Я пройшов до вітальні слідом за матір’ю Мирослави. В око зразу впав образ Миросі,  чорна сукня з прекрасним вирізом на спині, накручене волосся, макіяж, зробили Мирославу настільки красивою та неймовірною, що я навіть на декілька секунд,  втратив дар мови, та все ж не розгубився, і вручив Миросі її улюблені квіти. Такою красивою я її ще ніколи не бачив. Мої думки перебила мама Мирослави, яка дивилася на мене насупленим поглядом, подумки проклинаючи мене за те що, я зв’язався з її донькою.

— Я Тетяна Миколаївна! Тож прошу звертатися лише тільки так, – голос жінки був злегка завищений, несучи з собою геть нічого хорошого.

— Максим! Приємно познайомитись! – ввічливо посміхнувся я.

— Максиме, а розкажіть трохи про себе! Чим займаєтесь, з якої сім’ї? Скільки вам років? – окинула допитливим поглядом мене Тетяна Миколаївна, як тільки ми сіли за стіл.

— Мені двадцять шість років! Працюю менеджером проектів, — з посмішкою відповів, боковим зором глянувши на Мирославу.

— А з якої ви сім’ї? Ви так і не відповіли Максиме? – запитала єхидно Тетяна Миколаївна.

От цікаво їй! Я навмисно пропустив запитання про сім’ю, бо ненавиджу коли про це запитують. Може їй збрехати і сказати, що я сирота! Але ж Мирослава знає, що в мене є батьки.

— Я син впливового бізнесмена, і не люблю про це говорити, – відповів серйозно, відвернувши свій погляд десь у бік.

—  І чому це ж? – поцікавилася Мирося, глянувши на мене.

— Колись розповім! – вимовив, зробивши ковток чаю.

— Доню ходи зі мною допоможеш мені на кухні! – вимовила Тетяна Миколаївна, і піднялася зі стільця.

— Звичайно мамо! – мовила Мирося, та попрямувала слідом за матір’ю.

Я не любив підслуховувати чужі розмови, тому спокійно чекав їх обох за столом. Впевнений, що Тетяна Миколаївна пішла розповідати Мирославі, про наш інцидент в парку. Розумію я тоді вчинив не красиво, але й ця жінка, теж не янгол! Відчуваю нутром, дана ситуація вилізе мені боком.

Коли перший раз в житті вирішив нагрубити жінці, а вона виявилася матір’ю дівчини, яку я кохаю! Це називається доля вирішила наді мною трішечки пожартувати, і підкинути в моє життя, ось такий собі несподіваний поворот. Мало мені проблем на голову, як тут вимальовується ще одна. Адже якщо Тетяна Миколаївна мені не пробачить,  то  і Мирослава теж. Чомусь я впевнений, що ця жінка ніколи мені не пробачить, і буде ненавидіти до кінця своїх днів, а ще зробить усе щоб її донечка була з чим Славою. Треба буде якось поспілкуватися з чим хлопцем, побачу хоч, що він з себе показує. А то мало мені віриться, що цей Слава гідний Мирослави більше чим я.

Мирослава

Вже з вечора, я почала збиратися до вечері з Максимом. Дуже хотілося справити на нього враження красивою дівчини. Хоча я впевнена, що в його очах я завжди красива, і байдуже в якому одязі.

Коли по квартирі розніжся звук дверного дзвінка, мама побігла відкривати двері. Дуже вже хотіла глянути кого я до нас запросила. Через декілька хвилин, мама зайшла до кімнати з незадоволеним виразом обличчя. Я насторожилася. Невже весь мій план пішов коту під хвіст! Або ж вона засмутилася над тим, що я не збрехала їй, тож тепер в неї не буде жодних шансів зблизити мене з В’ячеславом.

Слідом за мамою до кімнати зайшов Максим, окинувши мене захоплюючим поглядом. Мені це навіть трохи сподобалося. Він вручив мені мої улюблені червоні тюльпани, я вдихнула їх запах, і швидко поставила їх у воду.

Дивно, чому мамі зразу не сподобався Максим? На мою думку, він мав би імпонувати їй, оскільки мама полюбляла чоловіків у костюмах, або ж тих які займали доволі престижні посади. Та чомусь його вона прийняла в штики?

В той час коли мама почала розпитувати про все в Максима, я зрозуміла, що навіть не знаю скільки йому років. Він ніколи не говорив, а я ніколи не цікавилася. Мені здавалося, що він мій ровесник. Оце я здивуюся, якщо він буде меншим за мене, бо якось не хочеться бути старшою в парі. В парі? Ох я вже заговорила про нас як про пару! Це дуже погано! Я б сказала катастрофічно!