Читати книгу - "Майдан. (Р)Еволюція духу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якісь доярки та колгоспниці плакали. Як у 30-х — 40-х, коли анексували, точніше, «освободили» Західну Україну, Балтію, Буковину. Навіть трохи смішно — напевно Путін перед тронною промовою заглянув у дзеркало і побачив свого духовного попередника — з пекла:)
Сьогодні у святцях російської історії остаточно вибудувався логічний ряд: Ленін-Сталін-Путін. Вітаю росіян. Навіть прізвища один в один. Ну як Кім Ір Сен, Кім Чен Ір і Ким Чен Ин. Або так: — теж красиво :)
Наступний акт реставрації імперії теж має підписуватися у Біловежській Пущі. Було б логічно…
Капітуляція ІІІ Райху 1945 року знов перекроїла світ. Німеччина втратила свої території у Східній Прусії, Померанії, Сілезії. Німеччину поділили. Обрізали і Японію.
Світ став біполярним. Розпочалася холодна війна. Однак він утримувався у відносно мирних рамках, бо все ж визнавав принципом pacta sunt servanda. Сили були відносно рівними — тому й війни не було — світової війни. Пів-Європи, у відповідності з Ялтинськими домовленостями, потрапило під контроль імперії Сталіна. Так, був опір. Був жорсткий опір, як в Угорщині 1956 року чи Чехословаччині 1968 року. Однак совєтська імперія трималась. І навіть більше — приростала за рахунок Куби, В’єтнаму та інших подібних режимів по цілому світі — однак все це була геополітична «партизанщина» — сутички на флангах.
І так тривало до краху СССР 1991 року. Можна по-різному пояснювати, чому він розвалився. Є економічне пояснення — економіка СССР була настільки неефективною, що не могла конкурувати з економікою Заходу. Особливо це стосувалося новітнього озброєння. Можна говорити про деградацію ідеологічних основ комуністичної імперії. Є конспірологічні теорії.
Однак знаковими подіями для цього етапу розпаду СССР стали протести у Польщі під керівництвом польського руху «Солідарність». Вони вибухнули у належному місці в належний час. Так, був і військовий час, і репресії. А потім — наприкінці 90-х — вибухи національних рухів у республіках СССР. Все це злилося в одну велику картину народних протестів. «Велика лінза» показала немічність комуністичних режимів.
Тому на початку 90-х політичний устрій Європи був перезаснований. Розпущено Варшавський договір, денонсовано угоди країн Центральної Європи та СССР. І врешті 11 грудня 1991 року Біловежська угода зафіксувала крах СССР. Там було підписано ряд документів, які врегулювали політичний уклад на території колишнього СССР. І таким чином Біловежська Пуща виконала ту саму роботу, що й Ялта, — зафіксувала реальний стан справ у формі міждержавних угод. І їх дотримувались. Бо ж pacta sunt servanda.
Та, як і після І світової війни, у Європі, точніше, Євразії, як називає себе Російська Федерація, залишилися свої невдоволені. Потім Путін назве розвал СССР великою геополітичною катастрофою. З ним можна погодитися — але не у тому сенсі, який мав на увазі цей апологет совєтської імперії. Демонтаж СССР прибрав з історичної сцени політичну руїну.
Але апологети КГБ наполягали на своєму. Коли новообраний президент Путін публічно проголошував свої реваншистські плани — згадаймо Мюнхенську конференцію з безпеки (нім. Münchener Sicherheitskonferenz, англ. Munich Security Conference) — то її сприйняли як свого роду політичну екстравагантність.
Мюнхенська промова Путіна 2007 року збурила вибух політичних та людських почуттів — шок, злість, роздратування, розчарування, розгубленість, здивування, захоплення, засудження. З ним можна було не погоджуватися, проте саме там він відкрито показав реальну позицію Росії та її бачення майбутнього світового устрою, він струснув Стару Європу та змусив її замислитися над її ж пріоритетами.
Він звинуватив США у нав’язуванні іншим країнам власних правових і політичних норм, підриві стабільності у світі, однією з основних загроз якої є монополярність світу, старті нової гонки ядерних озброєнь тощо. Ось лише деякі з цитат Президента РФ, які ілюструють тон та акценти російського послання: «США перейшли всі межі, ніхто тепер не може захиститися міжнародним правом», «глобальні дії США не врегулювали жодної проблеми», «влада, яку США беруть на себе, руйнує цю країну зсередини». Все — неначе з публіцистичного пасквіля якогось реваншиста. Ту ж термінологію застосовував і молодий Адольф Шікльгрубер. На нього теж не звертали жодної уваги.
Примітно, що ця Мюнхенська промова Путіна є наслідком події, яка відбулася в Україні 2004 року. В Україні відбувся перший помаранчевий Майдан. Він був відчайдушною спробою України вирватися зі сфери впливів Росії — тоді вже президентом Росії був реваншист Владімір Путін. Помаранчева революція — чим би вона потім не завершилася — була спусковим гачком для російських реваншистів. Вони перейшли до практичного втілення планів нового перерозподілу світу. Недаремно перші «плани» нападу Росії на Україну — фейкові вони чи ні — з’явилися у відкритих джерелах у 2008 році. Вважатимемо їх психологічним тиском на Україну.
Однак Путін розробляв та втілював і більш реальні плани повзучої окупації постсовєтського простору, до якого, до речі, включав не лише постсовєтські республіки на кшталт України чи Білорусі, а й Польщу, Угорщину і т. д.
Що стосується України, то всі розуміють, що це знакова і для Росії, і для майбутнього європейського проекту (ЄС+) країна. Захоплення проходило за секторами — банківський, енергетичний. А після «поставлення» в Україну Януковича — то і безпековим, оборонним, освітнім і т. ін.
Одним з елементів цього поглинання було відсікання постсовєтських країн від будь-яких неросійських інтеграційних проектів та об’єднань — чи то НАТО та ЄС для європейської частини колишнього СРСР, чи то від Організації ісламського співробітництва (Organisation of the Islamic Cooperation, ). Щоправда, не дуже вдало — все-таки Україна співпрацює з НАТО, а Казахстан та Укзбекистан — з OIC.
Спочатку Путін «обрубав» євроатлантичні плани України на Бухарестському саміті НАТО 2-4 квітня 2008 року, де Україні та Грузії, на його вимогу, відмовили у праві вступу до НАТО. Він переграв і канцлерін Ангелу Меркель, і президента Джорджа Буша. Вони отримали інтервенцію у Грузію 8-11 серпня 2008 року — через 4 місяці після «здачі» Грузії у Бухаресті. Це була розвідка боєм — чи Захід готовий воювати. Виявилося, що ні. Тому Грузію
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майдан. (Р)Еволюція духу», після закриття браузера.