Читати книгу - "Пестунка Долі, Роман Олійник (Argonayt)"

Плавно похитнувшись чорний кросовер припаркувався біля входу в міську податкову. Роман Миколайович зняв руку з жіночого коліна й невдоволеним тоном мовив:

– Ну що, підемо вирішувати наші питання?

В податковій вони пробули ледь не до обіду. В чиновницьких кабінетах генеральний директор почувався наче риба у воді, мав у цій установі чимало добрих знайомих і майже з кожним з них мусів перекинутися хоч кількома словами. В результаті візит зайняв достатньо багато часу та все що їм потрібно було зробити вони зробили. Заслуга Тамари Іванівни тут була виключно декоративною. Незважаючи на те, що у неї був бакалаврський диплом з економіки в самій економіці жінка практично нічого що петрала. Та з неї цього й не вимагалося. Головним було мило посміхатися, невинно кліпати віями і згідливо кивати головою. Все інше, як завше, шеф вирішував самотужки.

Вже в салоні позашляховика генеральний директор витер піт з лоба й втомлено запитав у жінки:

– Повертаємося на роботу, чи заскочимо кудись перекусити?

– Давай десь пообідаємо, – відповіла Тамара Іванівна тим муркітливим голосом від якого її начальник буквально танув.

Вони зупинили свій вибір на ресторані «Водограй». Обоє були тут частими гостями, мали свою окрему кабінку, котра захищала їх від небажаних споглядань інших відвідувачів. «Водограй» вважався найпопулярнішим закладом у їхньому місті тож, незважаючи на військовий час, клієнтів тут завше вистачало. Серед них могли виявитися спільні знайомі у яких при цьому неодмінно виникнуть непотрібні запитання. А зайвий розголос міг зашкодити їм обом.

Поки генеральний директор вибирав в меню що замовити їм на обід, його головний менеджер встигла зробити короткий телефонний дзвінок синові. Поцікавилася як у нього справи та попередила що на фірмі затримається допізна, бо має чимало паперової роботи. Матвій сприйняв це спокійно, адже така ситуація у них останнім часом виникала частенько.

– То як тобі мій вчорашній сюрприз? – поцікавився Роман Миколайович, тільки-но вона заховала мобільний в свою сумочку.

– Ти був неперевершений. Справжній тигр.

Частково Тамара Іванівна лестила шефові, хоча загалом говорила чисту правду. Минулого дня чоловік насправді неабияк здивував її не тільки своєю щедрістю, але й темпераментом. Жінці сподобалося майже все з того, що між ними відбулося. Тома навіть не проти була б знову повторити дещо з вчорашнього. Звісно зараз про такі свої бажання вона навіть не заїкнеться, нехай проявить кмітливість і сам здогадається. Роман Миколайович виявився чоловіком тямущим й швидко допетрав чого від нього хоче жінка. Однак його відповідь неабияк розчарувала її.

– Так, я старався з усіх сил. Жаль що сьогодні не вдасться все це повторити. Мушу з дружиною іти в гості на день народження до її середульшої сестри. Але наступного четверга ми неодмінно проведемо весь вечір разом.

– Наступного четверга у мене можуть бути свої плани, – Тамара Іванівна не приховувала свого розчарування і невдоволення.

– Не супся, тобі це не личить, – взявся загладжувати свою провину чоловік. – У мене є кілька цікавих ідей на цю зустріч, а ще обіцяю маленький, приємний сюрприз для тебе.

Заінтригована цими останніми словами, Тома звабливо посміхнулася своєму співрозмовнику…