Читати книгу - "Пестунка Долі, Роман Олійник (Argonayt)"

Друга половина дня пролетіла для Тамари Іванівни нудно та одноманітно. Закрившись в своєму кабінеті вона обклалася купою паперів, хоча думки головного менеджера були далекі від того, що було надруковано на папері. Жінка міркувала над тим як же їй провести прийдешній вечір. Скніти на самоті вдома сидіти не хотілося, а розважитися було ніде і ні з ким. Близьких подруг вона ніколи немала, а через кляту комендантську годину особливо й не погуляєш.

Вже залишаючи офіс компанії Тома нарешті придумала що буде сьогодні робити дальше. Зараз вона забере сина й поїде в гості до рідних батьків. Дорога до них недалека, а своїх стареньких жінка вже давненько не бачила. Можна буде потеревенити з мамою і вициганити трохи грошенят у тата. Побачивши любимого внука він як завше розм’якне та виконає будь-яке її прохання. І хоча на своє фінансове становище вона не нарікала, та додаткові надходження ніколи не завадять. Тим паче що Тамара нещодавно пригляділа собі фантастичну сукню від одного знаменитого модельєра яка коштувала кругленьку суму.

За годину Тамара Ігорівна вже була в містечку в якому народилася і де промайнуло її дитинство та значна частина юності. Звідси вона подалася навчатися в престижний університет, і це стало для неї початком нового, дорослого життя. Поряд, на сидінні білосніжного «турана», вовтузився невдоволений Матвій. У хлопчика вочевидь були свої плани на цей вечір, і несподівана ідея матері з’їздити в гості до бабусі й дідуся не викликали у нього великого ентузіазму. Втупившись в екран планшета насуплений малий всім своїм виглядом демонстрував як йому не подобається ця мандрівка.

Раптовий візит Тамари з сином неабияк здивував і потішив її маму. Поки батько не приїхав додому з роботи обидві жінки усамітнилися в одній з кімнат їхнього родового особняка щоб погомоніти на всілякі теми. Розмова була довірливою і незабаром повернула в те русло яке було не надто приємна для Томи. Старша жінка з серйозним виглядом на обличчі обережно поцікавилася в доньки:

– Як у тебе справи з Борисом, дорогенька? Давно його бачила?

– Та все нормально. Місяць тому їздила до нього в гості.

– Де він і що поробляє?

– Тоді був в Марселі. Працював трубачем в мандрівному цирку. Традиційно прохав грошей щоб оплатити якісь борги. Я дала невелику суму щоб відчепився і не діймав мене телефонним дзвінкам.

– Про Матвійка згадував? Планує повернутися додому?

– Практично ні. Майже весь час торочив про гроші, і цим недоладним базіканням ледь не довів мене до сказу. Про повернення додому навіть на заїкався. Сама ж знаєш, що він як вогню боїться мобілізації. Думає, що як тільки-но перетне кордон то його відразу ж загребуть до війська.

– А ти не маєш намірів переїхати до нього?

– Навіщо? Він мені і тут достатньо крові попив. Нізащо не хочу ще раз повісити собі на шию це ярмо. І якщо відверто, то моє життя стало значно кращим без нього.

В кімнаті запановує нетривала пауза яку перериває наступне запитання мами:

– Доню, хочу тебе поспитатися про одну делікатну річ. Це правда що до мене доходили слухи про те що тебе часто бачать в компанії з якимось чоловіком?

– Ой, мамо перестань вірити всіляким недолугим пліткам, – безтурботно всміхається Тамара. – Той чоловік про якого говорять, мій шеф – Роман Миколайович. Ми інколи, обідаємо разом, щоб обговорити невідкладні виробничі питання. Все таки я головний менеджер і відповідальна за багато важливих справ в компанії.

Жінка ще щось пояснює, хоча по очах матері бачить що та їй ніскільки не вірить. Та Томі це байдуже. Вона ж бо добре знає, що її рідна ненька теж не безгрішна, і в минулому якось зрадила батькові. Тож осуджувати й звинувачувати доньку за її вчинки та поведінку в цій кімнаті зараз точно ніхто не буде…