Читати книгу - "Пестунка Долі, Роман Олійник (Argonayt)"

В гостях у батьків Тамара побула недовго. З мамою жінка встигла вдосталь наговоритися, а з татом у неї давно вже були прохолодні стосунки. Той сердився на доньку бо бачите її чоловік виявився таким марнотратником. Хоча в минулому сам вніс свою дещиць сприяння в те щоб вона вийшла заміж за Бориса. Та й Матвійчику було нудно у бабусі з дідусем і він неодноразово натякав на те що хоче повернутися додому. Тож пославшись на наближення комендантської години вони вирушили в дорогу.

Коли до під’їжджали до рідного міста задзвонив мобільник. Прийнявши виклик Тома залунав голос шефа:

– Тамаро Іванівно, ви зараз чимось зайняті?

– Та ні, а що таке? – запитала жінка і серце її зрадницьке тенькнуло від здогадки про те, що вона почує дальше.

– Тут у нас виникли деякі робочі питання котрі потребують ваших пояснень. Чи не могли б ви зараз заїхати в офіс компанії?

– Звісно можу. Чекайте мене десь за півгодини.

Це був кодовий знак який означав, що Роман Миколайович бажає провести з нею цей вечір та просить її приїхати в готель де вони зазвичай зустрічаються. Не складно було здогадатися, що його святкування з дорогою родиною пройшло не найкращим чином. Мабуть бідоласі там неабияк попсували настрій і тепер з її допомогою він прагне заспокоїти свої розбурхані нерви. Що ж жінка навіть рада такому розвитку подій. Зараз Тома відвезе сина додому, а потім сповна віддасться на поталу шаленій пристрасті й неземній насолоді. Вона ж бо пестунка долі і має отримати від життя все що їй належить.

Кінець