Читати книгу - "Пестунка Долі, Роман Олійник (Argonayt)"

Спекавшись рідного чоловіка Тамара відчула неабияке полегшення. За його відсутності, повернутися до колишнього, забезпеченого життя виявилося не так вже й складно. Батьки знову почали охоче фінансово допомагати їй та синові-підлітку, з дому перестали зникати гроші й цінні речі, та й сама жінка теж не ловила гав рішуче розпочавши будувати власну кар’єру. Спершу досягнути якихось значних професійних висот здавалося нездійсненими мріями. Свій диплом Тома купила за таткові гроші і коли говорити відверто геть нічого не тямила в тих клятих бухгалтерських розрахунках. Зрештою на роботу в компанію вона потрапила тільки завдяки протекції свекра, котрий був за панібрата з генеральним директором і замовив слівце за невістку.

На початку праця в офісі нагадувала справжнє пекло. Професійна недолугість нової працівниці відразу кинулася у вічі її досвідченим колегам і незабаром бухгалтерське товариство почали відноситися до Тамари як до дівчинки на побігеньках. До роботи з важливими документами її не підпускали і на гарматний постріл, на виробничі наради кликати зазвичай забували, а от послати в найближчу кав’ярню за пончиками та кавою, так це по кілька разів на день. І за всі ці приниження та знущання платили буквально копійки, яких не вистачало навіть на улюблену косметику.

Однак Тамара вірила в свою долю і зціпивши зуби терпіла не ремствуючи. Жінка гаряче вірила в те, що не за горами та мить коли її життя кардинально зміниться на краще, здійсняться всі найсокровенніші мрії і вона врешті-решт стане безмірно щасливою. В своїх сподіваннях Тома не помилилася і страждала від зневажливого ставлення колег недаремно. Незабаром жінку помітило вище начальство. Трапилося це на корпоративній вечірці котру в компанії організували на честь уродин генерального директора. Тамара Іванівна була наймолодшим співробітником бухгалтерії, тому саме їй і доручили вручати шефові подарунок від їхнього відділу. Це був той рідкісний і особливий випадок в житті людини котрий називають подарунком долі.

Правда жінка тоді про таке навіть не здогадувалася. Вона лишень була чомусь переконана, що на цьому святі має виглядати неперевершено, тож використала для цього все своє вміння. Одягнула найкраще плаття зі спокусливим декольте, зробила гарну зачіску в салоні краси, скористалася послугами знайомого візажиста. Результати цих старань не забарилися, і на вечірці Тамара виглядала так наче зійшла зі сторінок глянцевого журналу мод. Чоловіки не зводили з неї очей не в змозі приховати свого захоплення, жінки за плечима буквально казилися від заздрощів.

Звернув свою увагу на молоду співробітницю і сам генеральний директор. Вибравши підходящий момент Роман Миколайович взяв її за лікоть, відвів в сторону від галасливої юрби, галантно подякував за подарунок та поцікавився як працюється в офісі. Говорив ще якісь банальні нісенітниці, а сам жадібно пожирав очима глибокий виріз сукенки на її грудях. Вона пробелькотала щось недоладне у відповідь бо була дуже знічена під таким безцеремонним поглядом чужого чоловіка. А він ще трохи потеревенивши пообіцяв, що знайде для неї більш престижну й цікавішу посаду.

Як це не дивно та своє слово шеф стримав. Незабаром жінку перевели у відділ зав’язків з громадськістю. З того часу головним завданням у Тамари Іванівни було спілкування з пресою та відвідини різноманітних офіційних заходів які хоч якось були дотичні до діяльності їхньої компанії. Фактично жінка лише супроводжувала генерального директора, була своєрідним красивим обличчям фірми, яким так любив хизуватися перед своїми бізнесовими партнерами її начальник. Тамару це цілком влаштовувало. Жінка була не проти такої ролі, адже нічого складного у ній не було, а зарплатня суттєво зросли. Аби лишень від неї не вимагали чогось більшого.

Отого «більшого» Тамара Іванівна побоювалася небезпідставно. Генеральний директор не просто так перевів її на таку хорошу високооплачувану посаду. Він це зробив навмисно, щоб мати жінку завше біля себе. Ще з того корпоративу чоловік, як то кажуть, поклав на неї око і неодноразово натякав на те, що не проти б зробити їхні стосунки ще більш «дружнішими і довірливішими». Нескладно було здогадатися що саме ховалося за тими «дружнішими і довірливішими стосунками».

Деякий час Томі вдавалося уникати надмірного зближення з начальником водночас не даючи йому рішучого відкоша. Та так тривати до безконечності не могло. Потрібно було щось вирішувати і жінки довго вагалася який вибір їй зробити. Не те щоб вона надто переймалася тими шлюбними обітницями які колись дала біля церковного вівтаря. Часи тепер такі що всілякі клятви й обіцянки мало важать якщо вони стають на перепоні майбутньому успіху. Тамару більше хвилювало те як до брудних пліток та пересудів поставляться її чоловік та його таточко. Той був чоловіком крутої вдачі і цілком можливо, що навіть за натяк на подружню зраду невірній невістці міг в’язи скрутити.

Все стало значно простіше коли Борис поїхав закордон, а його батьки практично розірвали з нею будь-які контакти. Родина Більченко чомусь вирішила що це саме вона винувата у всіх нещастях їхнього непутьового сина, а тому вирішили надалі підтримувати зв'язок тільки з онуком Матвієм. Ну і біс з ними подумала Тамара і на зло їм прийняла пропозицію Романа Миколайовича повечеряти в «Водограї». З тих пір все й розпочалося. Кілька невинних зустрічей в романтичній обстановці закінчилися тим, що одного вечора жінка замість того щоб як звично повернутися додому залишилася ночувати в готельному номері разом з шефом. Ця доленосна ніч відкрила нову сторінку в її житті. Тома стала не тільки коханкою свого шефа, незабаром вона всілася в крісло головного менеджера компанії…