Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

Тільки потім бачу, що Назар дивиться на мене скептичним поглядом. Багатозначно хмикає і йде на балкон курити. А я знову поринаю в думки про незнайомку. Окрім імені я нічого про дівчину не знаю — з сумом констатую. А про те, де її шукати, я геть думати боюсь, адже не маю ні найменшого уявлення про це. Хоча я можу знайти будь-яку людину за декілька годин, але тоді про це дізнається батько і почнеться допит. А я не хочу з ним бачитися. Та й про цю дівчину йому також не варто знати.

Наступного дня мене немов тягне на місце злочину, і я вирішую поїхати туди. Звернувши на ґрунтову дорогу, я сподіваюсь натрапити там на якесь село. Натомість дорога приводить мене до озера, а далі вже для автомобіля шляху нема. Закриваю авто та оглядаюсь, побачивши стежину. Довго не вагаюсь і прямую нею аж до села. Блукаю вулицями, не знаючи, що робити… Паршива ситуація, від якої до горла підступає незрозумілий розпач. Важко зітхаю і повертаюся назад до автомобіля. 

— Ну і де ж мені шукати її? — промовляю до себе, тримаючись за кермо. — Рано чи пізно я знайду тебе, Миросю, і тоді вже не втрачу.

Вдома я видруковую оголошення і їду туди, де був вчора. Під поодинокі зацікавлені погляди, розклеюю папірці, але ніхто в селі навіть не знає Мирослави. Через місяць пошуків мені вже здається вся ця справа марною, і тому я припиняю шукати дівчину. Звісно, потай я досі чекаю на диво, але життя триває і я мушу повернутися до реальності.