Читати книгу - "Макбет (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям"

Але
Підступний намір треба приховати.
Ходімо до гостей бенкетувати.

Ідуть геть.

ДІЯ ДРУГА

Сцена перша

Інвернес. Двір замку Макбета.
Входить Б а н к о; перед ним – Ф л і є н с
зі смолоскипом.

Б а н к о
Котра година, сину?

Ф л і є н с
Місяць сів,
Та я не чув, яку годину било.

Б а н к о
Сідає він опівночі.

Ф л і є н с
Ні, зараз
Уже пізніше.
Б а н к о
Ось, візьми мій меч.
Ощадливо на небі погасили
Усі свічки. Долає сон тяжкий,
Немов свинець, та мушу я не спати. –
О сили блага, бережіть мене
Від грішних дум, які вночі приходять! –
Дай меч мені.

Входять М а к б е т і слуга зі смолоскипом.

Хто там іде?

М а к б е т
Твій друг.
Б а н к о
Ти ще не ліг? Король вже міцно спить.
Він був сьогодні в гуморі і щедро
Обдарував твою придворну челядь.
А ось алмаз, який він посилає
Твоїй дружині, господині замку,
На знак, що задоволений.

М а к б е т
Неждано
Він завітав. Не все було готове,
Абияк довелось його прийняти.

Б а н к о
Усе пройшло відмінно. Вчора снились
Мені віщунки-сестри. Як на мене,
У дечому вони не помилились.

М а к б е т
Я вже забув про них. Якщо ти хочеш,
То знайдемо ми час поговорити
Про справу цю.

Б а н к о
Я згоден.
М а к б е т
Ти тримайся
За мене, то й свою примножиш честь.

Б а н к о
Якщо, її бажаючи примножить,
Безчестям я за це не заплачу,
Обов'язку і совісті не зраджу,
Твою пораду я сприйму.

М а к б е т
Добраніч!
Б а н к о
Тобі також.

Банко і Флієнс ідуть геть.

М а к б е т
Скажи, щоб господиня
Мені моє питво приготувала
І подзвонила. Сам же спати йди.

Слуга йде геть.
Чи не кинджал я бачу у повітрі?
Мені б його схопити за руків'я. –
А, ти не дався! Та тебе я бачу!
Чи ти, зловісний привиде, лиш зору,
А не руці доступний? Чи кинджал –
Лиш вигадка запаленого мозку,
Створіння хворобливої уяви?
Та ні, тебе я бачу, відчуваю,
Як той, що дістаю я із піхов.
Мене ведеш туди, куди і сам
Я поспішав зі зброєю такою ж.
Чи кращий зір за інші почуття,
Чи гірший? Та тебе постійно бачу!
Он краплі крові, що блищать на лезі;
Там не було раніше їх… Я марю,
І наяву мій замисел кривавий
Моїм очам ввижається… Півсвіту
Спить зараз мертвим сном, і злі видіння
До сплячих, щоб дурити їх, летять.
Вславляють відьми гульбище Гекати
І, будячи захиріле убивство,
Завив дозорець-вовк у певний час.
І, як Тарквіній, легко і нечутно,
Воно спішить до жертви. Твердь земна,
Моїх не слухай кроків, щоб каміння
Не заволало: "Стій!" і ненароком
Не сполохнуло тишу, повну жаху,
Що ночі цій так личить… Я грожу,
Але слова рішучість не розбудять.
Слова – вода: вони лиш волю студять.

Чути удари дзвону.

Ударив дзвін. Пора мені. Іду!
Дункане, дзвін скорботний, що гуде,
Тебе у рай чи в пекло проведе.

Іде геть.

Сцена третя

Там же.
Входить л е д і М а к б е т.

Л е д і М а к б е т
Дало мені сміливість їх сп'яніння;
Згасило їх і розвело вогонь
В моїй душі холодній. – Та тихіше!
Кричить сова, провісниця нещастя,
Немов би пророкує вічний сон.
Він там. Відкриті двері. П'яні слуги
Обов'язок забули і хроплять.
Я у вино влила такого зілля,
Що смерть з життям змагаються за них.

М а к б е т
(за сценою)
Хто тут?
Л е д і М а к б е т
Боюсь, прокинуться вони.
Тоді кінець. І згубить нас не дія,
А тільки замах. Тихше! Я поклала
Кинджали поруч з слугами. Макбет
Повинен їх знайти. Якби Дункан
Не був у сні з моїм покійним батьком
Так схожий, я б зробила це сама. –
Мій чоловік!

Входить М а к б е т.
М а к б е т
Я все зробив. Ти чула?

Л е д і М а к б е т
Ні, тільки крик сови та цвіркуна.
З ким говорив ти?

М а к б е т
Я? Коли?
Л е д і М а к б е т
Та зараз.
М а к б е т
Коли спускався?

Л е д і М а к б е т
Так.
М а к б е т
Тихіше! Хто
В сусідній спить кімнаті?

Л е д і М а к б е т
Дональбайн.
М а к б е т
(дивлячись на свої руки)
Який жахливий вигляд мають руки!

Л е д і М а к б е т
Дурниці кажеш. Є за чим тужить!

М а к б е т
Один у сні зареготав, а другий
"Убивство!" крикнув – і вони проснулись.
А я стояв і слухав. Помолившись,
Вони заснули знову.

Л е д і М а к б е т
Хай посплять.
М а к б е т
Сказав один із них: "Помилуй, боже!"
"Амінь!" — промовив інший, ніби слуги
Впізнали руки ката. Я не зміг
На їх "Помилуй, боже!" відповісти
"Амінь!"
Л е д і М а к б е т
Не треба думати про це.

М а к б е т
Що не дало мені "амінь" промовить?
Молитви прагнув я, але "амінь"
Застряло в горлі.

Л е д і М а к б е т
Про подібні справи
Не думай, щоб не стати божевільним.

М а к б е т
Мені здалось, що крик стояв: "Не спіть!
Макбет зарізав сон!" — безвинний сон,
Що змотує в клубок турботи денні,
Вгамовує тривоги, обмиває,
Мов купіль, від трудів; бальзамом служить
Для хворої душі, а на бенкеті
Природи – краща страва на столі…

Л е д і М а к б е т
Про що ти?
М а к б е т
Дім наповнив зойк: "Не спіть!
Гламіс зарізав сон! Кавдор не буде
Віднині спать! Макбет не буде спать!"
Л е д і М а к б е т
Хто міг кричати? Мій шляхетний тане,
Не дозволяй опутати себе
Цим маренням дурним! Візьми води
І змий із рук криваві плями. Нащо
Кинджали ти приніс? Їх місце там.
Назад їх віднеси і сплячих слуг
Обмаж гарненько кров'ю.

М а к б е т
Не піду я,
Не маю сили. Те, що я зробив,
Не бачити, згадати навіть страшно.

Л е д і М а к б е т
Який ти слабодухий! Дай кинджали.
Що сплячий, що покійник – то картини.
Боятися чортів на полотні
Лиш діти можуть. Кров іще тече?
Я нею слугам вимажу обличчя,
Щоб зло на них читалося.
(Іде геть.)
Стук за сценою.

М а к б е т
Це стук?
Та що це я? Я шереха лякаюсь!
Чиї криваві пальці лізуть в очі?
Ні, з рук моїх весь океан Нептуна
Не змиє кров. Скоріш вони, торкнувшись
Зеленої безодні, пофарбують
Її в червоний колір.

Повертається л е д і М а к б е т.

Л е д і М а к б е т
В мене руки
Криваві, як твої, але, на щастя,
Не полохливе серце.
Стук за сценою.
Що за стук
Біля воріт південних? Швидше в спальню!
Один лиш ківш води – і руки чисті.
І легше стане нам. Зберися з духом
І будь твердим.
Стук за сценою.
Хтось грюкає іще.
Халат свій одягни, а то побачать,
Що не лягали ми. Не піддавайся
Розгубленості.

М а к б е т
Краще б я не знав
Себе, ніж знати те, що я накоїв!
Стук за сценою.
Якби цей стук підняти міг Дункана!

Ідуть геть.

Сцена третя

Там же.
Стук за сценою.
Входить в о р о т а р.

В о р о т а р
Оце так стукають! Будь у пеклі воротар, і той би змок, обертаючи ключі!

Стук за сценою.
Стук-грюк! Хто там, заради Вельзевула? Це, напевне, фермер, що повісився, не дочекавшись врожаю. Ти вчасно прибув. Тільки запасись хусточками: попотієш тут за свої гріхи!
Стук за сценою.
Стук-грюк! Хто там, заради диявола? О, та це дворушник, що свою присягу кидав одночасно на обидві шальки судейських терезів. Скільки людей він зрадив в ім'я господа, а на небо не може пролізти. Ну, заходь, заходь, дворуш-
нику!
Стук за сценою.
Стук-грюк! Та хто там? А, це англійський кравець, що звузив французькі штани, щоб викроїти для себе шматок сукна. Заходь, кравче, заходь. Тут знайдеться, чим нагріти праску.
Стук за сценою.
Стук-грюк! Ніяк спокою не дадуть. Ти хто такий? Одначе, тут холоднувато для пекла. Набридло мені бути воротарем у чорта. Напустив я сюди усякого люду із тих, що поспішають стежкою утіх на цей веселий вічний вогонь, — і досить.

Стук за сценою.
Ну зараз, зараз. Та не забудьте подякувати мені. (Відчиняє ворота.)

Входять М а к д у ф і Л е н о к с.

М а к д у ф
Пізненько ліг ти, приятелю, в постіль,
Що так заспався.

В о р о т а р. Справді, пане: ми пиячили до других півнів, а пиятика завжди
викликає три наслідки.
М а к д у ф. Це які ж такі наслідки?
В о р о т а р. Як – які? Червоний ніс, мертвий сон і щедру сечу. А от хіть вона і викликає, і відбиває: викликає бажання, та перешкоджає його задоволенню. Тому добра випивка, можна сказати, тільки й робить, що кривить душею з розпустою: збудить і знесилить, розпалить і згасить, роздражнить і обдурить, підніме, а стояти не дасть; одним словом, вона дворушничає з п'яницею доти, доки не покладе його в ліжко, не звалить на нього всю провину і не піде геть.
М а к д у ф. Тебе вона, здається, теж сьогодні звалила?
В о р о т а р. Ваша правда, пане: вино мені прямо-таки ввалилось у горлянку. Тільки це для нього добром не закінчилось: не під силу йому я виявився. Хоч збивало мене кілька раз із ніг, та я примудрився вивергнути його із себе.

М а к д у ф
Господар твій прокинувся?

Входить М а к б е т.
Його
Ми розбудили нашим стуком. Ось він.

Л е н о к с
Привіт, мій тане!

М а к б е т
Вам обом привіт!
М а к д у ф
Король вже встав?

М а к б е т
Ні, досі ще у ліжку.
М а к д у ф
Себе він розбудити наказав.
Уже пора.
М а к б е т
Я проведу тебе.

М а к д у ф
Я знаю, що солодка ця турбота,
Та все ж це – труд.

М а к б е т
Приємний труд – нам радість.
Он двері.
М а к д у ф
Я наважусь увійти.
Обов'язок це мій.
(Входить.)
Л е н о к с
Король поїде
Сьогодні?
М а к б е т
Так учора він казав.

Л е н о к с
Як шаленіла буря уночі!
Там, де я спав, знесло димар із даху,
І чули, як лунали у повітрі
Ридання, смертний стогін, голоси,
Що пророкують нам стихійні лиха
Або жорстокі смути. Сич кричав,
Земля тремтіла, ніби в лихоманці.

М а к б е т
Так, ніч була тривожна.

Л е н о к с
Не згадаю
Подібної. Щоправда, я ще юний…

Повертається М а к д у ф.

М а к д у ф
О жах! Ні передати у словах,
Ні осягнути розумом!

М а к б е т і Л е н о к с
Що сталось?
М а к д у ф
Злодійство перейшло усякі межі:
Убивця богохульний божий храм
Спаскудив і украв життя святині.

М а к б е т
Що кажеш ти? Чиє життя украв?

Л е н о к с
Життя його величності?..

М а к д у ф
У спальні
Нова Горгона вас засліпить… В мене
Немає слів… Ввійдіть туди самі.

Макбет і Ленокс входять.
Вставайте всі! На сполох бийте! Зрада!
Малькольм і Дональбайн! Прокиньтесь! Банко!
Женіть солодкий сон – прообраз смерті:
Вона прийшла сама, і суд Страшний
Уже вершиться тут! Малькольм і Банко,
Вставайте, ніби духи із могил,
На жах оцей поглянути! На сполох!

Б'є дзвін. Входить леді М а к б е т.

Л е д і М а к б е т
Що тут стряслось? Чий голос, мов труба,
Скликає всіх, що сплять у цьому домі?
Мені відповідайте!

М а к д у ф
Господине!
Я слів своїх при вас не повторю:
Жіночий слух їх витримать не зможе.

Входить Б а н к о.
О Банко, Банко! Вбито короля.

Л е д і М а к б е т
Як! В нас удома? Горе!

Б а н к о
Де б не сталось –
Жахливо це! Макдуфе, я благаю:
Скажи, що помилився, що збрехав.

Повертаються М а к б е т і Л е н о к с.

М а к б е т
Якби я вмер до цього за годину,
Моє життя було б щасливим.