Читати книгу - "Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)"

Спогади про минуле. Спогади про той день.

Богдан.

Сім років тому я зробив дійсно величезну помилку. Я втратив своє кохання, Лілію. Я дійсно, думав, що вона у мене остання. Що з Квіткою я проживу все своє життя. Вона для мене дуже дорога. Все згадую той день. Я пам’ятаю, що коли ми танцювали з Лізою. Вона мене сама поцілувала. Мені видався той поцілунок ну дуже смачний. Зранку ми поїхали до мене. Коли майже під’їхали, я згадав, що дома може бути Лілі. Я подзвонив їй. На щастя дома її не було. Я був в передчутті зближення з Лізою. Ми зайшли у мою квартиру. Зняли з себе верхній одяг та зразу пішли у спальню.

- Богдане, я не буду брехати Лілі. Якщо вона спитає...

- Я зрозумів — я повалив її на ліжко. Ми почали пристрасно цілуватись, роздягатись, а після наші тіла зблизились. Після ми під ковдрою ще цілувались. А через декілька хвилин ми почули як відкрились двері. Це прийшла Лілі. Бігти кудись не було сенсу. Та й навіть не було куди. Лілі напевно побачила взуття Лізи, тому й пішла у спальню. Відкривши двері, я зрозумів, що можливо це кінець. Але надія все ж була, щоб її зупинити та пояснити. Вона як куля вибігла з квартири. А я встав з ліжка та почав одягати штани.

- Ти куди?

- Зупиню Лілю

- І, що ти їй скажеш? Пробач, що переспав з твоєю подругою

Я в той час дійсно подумав, що я їй казати буду.

- Краще йди сюди, продовжмо — вона схопила мою руку. Я ліг біля неї. Ми почали цілуватись. Через декілька годин ми встали з ліжка. Ліза пішла приймати душ. А я тим часом робив нам каву. Після я пішов приймати душ. Коли вже витирався, почув що Ліза розмовляє з якимось хлопцем. І цей голос мені був знайомий, це Роман. Я вийшов з душу і не встиг і слова сказати як отримав кулаком по обличчю. І сказав такі слова, які й досі не можу забути “Це тобі за Лілію”. Роман вийшов. А я подивився на Лізу. Вона допомогла мені встати. А після ми просто пішли пити каву.

Після того як Роман вдарив мене та сказав “це тобі за Лілію”. Він ще раз приїжджав. Забирав речі Лілії. І я зрозумів, що більше Лілію ніколи не побачу. З того моменту я почав жити з Лізою. У нас було багато різних конфліктів на побутовому рівні та й на рівні наших стосунків. І все пішло шкереберть. Я навіть не розумів, що роблю. Я довів її до стану самогубства, я б це назвав саме так. Ненавиджу себе. За неї заступилась Аліна. Ліза оговталась. Після був суд. І Ліза його перемогла. Доказів у неї було уйма. А я... я на початку суду вже зрозумів, що сидіти за ґратами мені довго. Але сидячи за ґратами я весь час згадував про Лілію. Все думав, а як вона? Де вона? З ким вона? А у неї виявилось все добре. Її життя склалось. Чоловік, син та дві доньки та ще одна дитина буде. А я залишився сам. Дякую Богу, що вона мене познайомила з сином. А я навіть подумати не міг, що вона може бути вагітна. Можливо тому й вибігла як куля з квартири. Але коли я від неї та Тимура дізнався, що вона трохи б і скоротила собі віку, я був розгублений. Не думав, що вона може так зробити. Та що там, коли я познайомився з цією дівчиною, я перестав думати головою.

Лілія дізналась про все, що зі мною було. І тепер хоче заборонити мені бачитись з сином. Вона дійсно думає, що я можу щось погане йому зробити. А у мене в думках такого не було і не буде. Але якщо що, то буде суд. І я переможу. Хоча Лілі впевнено казала, що я його не переможу. В її очах все одно можна було розгледіти її невпевненість та страх. Сподіваюсь суду не буде, бо так не хочеться опинитись в залі суду знову. Цікаво, а якби Ліза дізналась, що Лілі ледве б і скоротила собі віку через мене, то суд, мабуть, був би ще жорсткішим, ніж був. Бо двох дівчат довів до самогубства. Ох і наробив я справ за всі ці мої тридцять одні роки життя. За що п’ять років був у неволі.

А якби не зрадив їй? То щоб було? Я думаю, що ми б з Лілі одружились. Переїхали на ферму. І кожен вечір проводили в альтанці, ну звісно після того, як покатались на конях. До речі, моя мама засмутилась, що ми розійшлись. Я їй не сказав правду, бо не знав якою б була її реакція.

У нас з Лілі були б діти. Думаю, у нас би був хлопчик та дівчинка. Ми б були щасливою сім’єю. Але склалося все інакше. Зрада... Ліза... Суд... Ґрати. І це все моє життя поки що. Але я хочу мати сім’ю. Хотів би я повернути Лілі та сина. Ми б стали справжньою сім’єю. Але у неї вже є своя сім’я. І мені в ній не місце.

Лілія.

Мій син побився у школі. Я сподіваюсь, що це перша та остання його бійка. Я не хочу, щоб він перетворився на свого тата. Знаю про Богдана все, бо Роман коли розмовляв з Тимуром про Богдана я підслуховувала. Знаю, що це погано, але було цікаво з яким покидьком я зустрічалась. І таки Роман мав рацію. А я дійсно була дурепа в рожевих окулярах.

Після того як приїхали додому, я пішла готувати вечерю. А Тимур з Данилком пішли у кімнату Данилка робити домашнє завдання. Данилка завжди контролюю я, щоб він робив домашнє завдання. Іноді йому допомагаю. А зараз це вирішив робити Тимур. І він до речі перший раз з ним його робить. Цікаво, хороші нерви у Тіми? Адже коли я з Данилком роблю домашнє завдання мені після того трохи треба відпочити.

Я думала, що вони робитимуть домашнє завдання як ми у кімнаті Данилка. Але вони вирішили його робити на кухні. Розклали всі книжки на журнальному столі, який стоїть біля дивану. Журнальний стіл у нас великий. Тимур з Данилком почали робити завдання. Поставивши каструлю на плиту, я подивилась у сторону моїх хлопців. Тимур тихенько сидів біля сина. Він просто дивився як Данилко його робить. Я підійшла до них. А після подивилась у зошит сина. Тепер зрозуміло чому Тіма мовчить. Синок все робить правильно.

- Щось не так? — запитав Тіма

- Та все так — я відійшла від журнального столика — просто подивилась чи правильно він робить домашнє завдання

- Не хвилюйся я все контролюю — Тіма посміхнувся, а після подивився у зошит сина.