Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

Загалом, Тимур і Олена дали публіці точність і академічність, а вони з Яром покажуть повноцінну театральну постановку і експресію. Такого стіни школи точно ще не бачили! І навряд чи колись побачать. Коли вони повідомили Марії Павлівні, що змінять танець, і дали звукооператору (яким споконвіку був різнобічно обдарований учитель фізри) диск з відповідним треком, вона здивувалася, але заперечувати не стала, довірилася смаку учнів. Залишалося сподіватися, що їх потім не закатають в асфальт за пропаганду насильства у стінах навчального закладу... і ще хоч коли-небудь запросять знову.

Танець почався разом з першим звуком музики. Повільні окремі ноти переходили в акорди, поступово прискорювалися і переростали у багатоголосся. Тіла вторили музиці, створюючи з нею єдину картину, кожен рух отримав музичне огранювання. «Бесіда» подружжя поступово переростала у сварку, темп і загострення пристрастей продовжували рости, потім протистояння перейшло в бійку.

Віолетта представляла на місці Яра Тимура і майже ненавиділа його в цю мить. Не стільки танцювала, скільки нападала, виплескуючи все, що накопичилося за минулі роки. Недарма ж вона заздалегідь вибачилася перед чоловіком: удар по обличчю, який повинен був бути бутафорським, вийшов хльостким, у Ярика навіть щока почервоніла. Це допомогло Віолі поводитися дещо стриманіше і краще розраховувати силу, наступний удар вийшов ковзаючим.

І раптом вона відчула, що їй хочеться всміхатися. Якась несвідома радість народилася у грудях. Це був не танець, а справжнє божевілля, мана, і їй не хотілося, щоб воно закінчувалося. Віолетта продовжувала атакувати чоловіка, танцювала навколо нього, була полонянкою в його руках і знову виривалася, щоб незабаром знову впасти в його обійми і зробити високу підтримку з переворотом, на якій зал дружно ахнув. Потім вони вихопили пістолети і наставили один на одного.

Жодного разу під час танцю Віолетта не подивилася на Тимура, залишивши це задоволення на фінал, коли глядачі будуть аплодувати їм куди голосніше, ніж першій парі. А вони будуть, у тому немає сумнівів, вона все для цього зробила і продовжувала робити. Вони з Яром кружляли один проти одного, маючи намір обеззброїти супротивника, але жіноча хитрість і спритність перемогли, Віолі вдалося відібрати у чоловіка пістолет.

Зрештою «містер Смітт» упав на коліна до її ніг, демонструючи поразку, а вона гордовито поставила ніжку на його стегно, символізуючи беззастережну перемогу, і зігнула руки зі зброєю, торкнувшись руків'ям пістолета правого плеча і направивши дуло у стелю. Музика замовкла одночасно з їх останнім рухом, навколо запанувала майже мертва тиша, а потім глядачі вибухнули оплесками.

Груди Віоли здіймалася від наснаги і збудження. Ще ніколи вона настільки не розкривалася у танці, шквал емоцій був такий, що її навіть злегка трусило. І нехай своїм «зривом» була зобов'язана Гаду, але результат того вартий! Віолетта вихопила з натовпу глядачів обличчя Тимура і Олени. Об погляд Гаджиєва зараз можна було обпектися, настільки він палахкотів. О-о-ось, чудово! Це була її маленька перемога над собою, над страхом перед ним. Нехай звикає до нової Віоли!

Хоча ода ненависті і закінчилася, але в крові все ще жили недавні ритми, тіло як і раніше пульсувало. Захоплений свист глядачів (особливо чутно було хлопців-старшокласників) виявився кращою похвалою серед усіх можливих. Марія Павлівна, яка сиділа на почесному місці в першому ряду, спочатку була у тихому шоці, але потім схаменулася і, дивлячись на реакцію глядачів, теж приєдналася до овацій.

– Ну, молодь... – похитала головою вона.

Яр і Віола з тріумфом покинули сцену, а за лаштунками їх миттю оточили інші учасники концерту, вітаючи з успіхом. Але Віолетта слухала їх краєм вуха, настільки сама була приголомшена, як чудово все вийшло. І навіть удари виявилися дуже реалістичними... До речі про удари. Відвівши чоловіка в затишний куточок, вона приклала долоньку до його постраждалої щоки.

– Пробач, я трохи не розрахувала сили...

Він накрив її руку долонею і жартівливо зауважив:

– Здається, мені пощастило, що це була тільки вистава. Не думав, що в нашій родині коли-небудь з'явиться домашнє насильство... тим поче з твого боку.

– Дозволиш загладити провину? Яку компенсацію хоче отримати постраждала сторона? – включилася Віола у гру.

– Хм-м-м... Я подумаю над компенсацією... і над твоїм покаранням... – Яр удав, що прикидає варіанти.

– Ні-ні, тільки не карай мене, наймилосердніший з чоловіків! – мовила Віолетта, ледь стримуючи сміх.

За цими невибагливими розмовами вони і не помітили, як закінчився концерт і після урочистої промови директриси глядачі стали підніматися з місць. Балаканина допомогла відволіктися від важкого погляду Тимура, який, здається, мав намір прикувати її до місця силою своїх очей, хоча і знаходився на протилежному боці залу.

– Оце я розумію танок... Вогонь! – підійшла до них Рита, яка буквально іскрилася емоціями. – Якщо вже я сьогодні добровільно взяла на себе роль вашого особистого оператора, то і познімала, і фоток наробила від душі... Ой, а яка солодка підтримка у вас була, м-м-м.... Зараз у мережу заллю і кину ссилочку. Ви. Просто. Бомба! – додала напівпошепки, посилено жестикулюючи. Така смішна і мила. – Глянь, Тимурчик з Хелен кусають собі лікті.

Оце вже ні! Віолетта не збиралася дивитися в бік заклятих суперників, хоча дуже хотілося. Принаймні не зараз. Вона взагалі не любила зловтішатися. Але в даному конкретному випадку можна дозволити собі трохи «байдужості», яка зачепить конкурентів набагато сильніше за будь-які зарозумілі погляди. Так, сьогодні вони з Яром їх «зробили», як і мали намір, втерли носа колишнім конкурентам, так що можна дозволити собі трохи «зіркової хвороби».