Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода 📚 - Українською

Читати книгу - "Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода"

43
0
10.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Байки харкiвськi" автора Григорій Савич Сковорода. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
Олень час­то жи­виться зміями. Наївшись дос­хо­чу їх і терп­ля­чи спра­гу від от­ру­ти, що пек­ла йо­го все­ре­дині, швид­ше за птиць пом­чав до гірських во­дя­них дже­рел на ви­сокі го­ри. Там по­ба­чив він Верб­лю­да, що пив з потічка ка­ла­мут­ну во­ду.

- Куди поспішаєш, па­не Ро­га­чу? - обізвав­ся Верб­люд.- На­пий­ся зі мною у цім струм­ку.

Олень відповів, що він не мо­же пи­ти ка­ла­мут­ної во­ди з на­со­ло­дою.

- Отож-бо ва­ша братія ду­же вже ніжна і ме­ти­ко­ва­на, а я нав­мис­не ка­ла­му­чу: для ме­не ка­ла­мут­на во­да со­лод­ша.

- Вірю,- ска­зав Олень.- Але я на­ро­див­ся пи­ти най­про­зо­рішу во­ду з дже­ре­ла. Сей потічок до­ве­де ме­не аж до своєї го­ло­ви. Ли­шай­ся щас­ли­вий, па­не Гор­ба­чу!

Сила: …Хто верб­люд, той ка­ла­муть по­топ­них слів п'є, не до­ся­га­ючи до тієї дже­рельної го­ло­ви… Сло­во, ім'я, знак, шлях, слід, но­га, ко­пи­то, термін - то є тлінні во­ро­та, що ве­дуть до нетління дже­ре­ла. Хто не поділяє сло­весні зна­ки на плоть і дух, той не мо­же відрізни­ти во­ду від во­ди, кра­сот не­бес­них і ро­си… Опи­су­вачі звірів пи­шуть, що верб­люд, пе­ред тим як пи­ти, завж­ди ка­ла­му­тить во­ду. А олень - лю­бить чис­ту. Бай­ка ця пи­са­на на ве­лик­день після по­луд­ня 1774, в Ба­ба­ях.

БАЙКА "ЗОЗУЛЯ ТА ДРІЗД"

Зозуля при­летіла до чор­но­го Дроз­да.

- Чи тобі не нуд­но? - пи­тає йо­го.- Що ти ро­биш?

- Співаю,- відка­зує Дрізд.- Хіба не чуєш?

- Я співаю частіше від те­бе, про­те од­на­ко­во нуд­но…

- Так ти ж, пані, тільки те й ро­биш, що, підки­нув­ши в чу­же гніздо свої яй­ця, з місця на місце пе­релітаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам го­дую, бе­ре­жу і вчу своїх дітей, а пра­цю свою по­лег­шую співом.

Сила: Ба­га­то хто, за­нед­бав­ши спорідне­ну їм ро­бо­ту, ли­ше співа­ють, п'ють та їдять. У сім гультяй­стві во­ни терп­лять їдучішу нудьгу, ніж ті, хто пра­цює без ос­ла­бу. Співа­ти, пи­ти та їсти - не ро­бо­та, а ли­ше крихітний хвос­тик з го­лов­но­го, приз­на­че­но­го нам діла. А хто для то­го їсть, п'є та спі­ває, щоб охочіше після відпо­чин­ку взя­ти­ся до ро­бо­ти, як до пок­ли­кан­ня сво­го, то­му ні-ко­ли нудьгу­ва­ти: щод­ня він і пра­цює, і відпо­чи­ває, і се про нього при­каз­ка: «Добрій лю­дині щод­ня свя­то». Ро­бо­та на­ша - дже­ре­ло ра­дості. А ко­ли ко­го своя ро­бо­та не зве­се­ляє, той, зви­чай­но, їй не ро­дич, і не її вірний при­ятель, але щось біля неї лю­бить, і як не спо­кійний, так і не щас­ли­вий. Але не­має нічо­го со­лод­шо­го, як спільна для нас усіх ро­бо­та. Во­на є го­ло­ва, світло і сіль будь-яко­го ок­ре­мо­го за­нят­тя… Щас­ли­вий той, хто поєднав лю­бе собі за­нят­тя із за­гальним. Во­но є справжнє жит­тя. І те­пер мож­на зро­зуміти та­ке Сок­ра­то­ве сло­во: «Дех­то жи­ве для то­го, щоб їсти й пи­ти, а я п'ю й їм для то­го, щоб жи­ти».

БАЙКА "ГНІЙ ТА ДІАМАНТ"

Отой са­мий Гній, у яко­му в дав­ни­ну Езопів півень ви­рив до­ро­гоцінний камінчик, ди­ву­вав­ся Діаман­ту і з цікавістю пи­тав:

- Скажи мені, будь лас­ка, звідки увійшла в те­бе ціна та­ка ве­ли­ка? І за віщо те­бе так вша­но­ву­ють лю­ди? Я удоб­рюю ни­ви, са­ди, го­ро­ди і є, влас­не, тво­рець кра­си й ко­ристі, але при всьому то­му ні де­ся­тої част­ки не маю ша­но­би в порівнянні з твоєю.

- Сам не знаю,- відповів Діамант.- Я так са­мо, як і ти, є зе­м­ля і знач­но гірший за те­бе. Во­на є пе­ре­па­ле­на сон­цем жу­жіль. Але в су­хих моїх во­дах ве­лич­ною кра­сою відби­ва­єть­ся блиск со­няч­но­го світла, без си­ли яко­го всі твої удоб­рен­ня на­да­ремні, а рос­ли­ни мертві…

БАЙКА "СОБАКА І ВОВК"

У Тіти­ра, пас­ту­ха, жи­ли Лев­кон та Фірідам, два пси, у ве­ликій дружбі. Во­ни прос­ла­ви­лись і се­ред ди­ких, і се­ред до­машніх звірів. Вовк, від зазд­рості на їхню сла­ву, ви­шу­кав хви­лю і став на­би­ва­ти­ся до них у друзі.

- Прошу ме­не лю­би­ти та жа­лу­ва­ти, па­но­ве мої,- ка­зав Вовк з уда­ва­ною чемністю.- Ви ме­не надз­ви­чай­но вщас­ли­ви­те, ко­ли доз­во­ли­те мені бу­ти третім ва­шим то­ва­ри­шем. Вва­жа­ти­му це собі за ве­ли­ку честь.

Потім по­на­роз­ка­зу­вав їм про слав­них і ба­га­тих предків своїх, про модні на­уки, в яких ста­ран­ня­ми батьків був ви­хо­ва­ний.

- Коли ж,- до­дав Вовк,- ро­дом та на­ука­ми хва­ли­ти­ся се­ред ро­зум­них вва­жається за дурість, то маю кращі гідності, щоб ви ме­не оціни­ли і по­лю­би­ли. Я на обох вас схо­жий, а го­ло­сом і во­ло­сом - на па­на Фіріда­ма… В од­но­му ли­ше не кри­юся, що маю хвіст ли­ся­чий, а пог­ляд вов­чий.

Левкон відповів, що хоч Тітир на них зовсім не схо­жий, од­нак є третім для них дру­гом, що він без Фіріда­ма ніяко­го діла не по­чи­нає. Тоді Фірідам ска­зав та­ке:

- Голосом і во­ло­сом ти справді на нас схо­жий, але сер­це твоє да­ле­ко стоїть. Ми сте­ре­же­мо вівці, за­до­во­лені вов­ною і мо­ло­ком, а ви з овець шку­ру зди­раєте і їсте їх замість хліба. Най­більше ж не по­до­бається нам дзер­ка­ло душі твоєї - хит­рий пог­ляд твій, що ско­са на ба­ран­ця по­зи­рає, який он­де хо­дить не­по­далік.

Сила: І рід, і ба­гатст­во, і чин, і споріднен­ня, і тілесні при­на­ди, й на­уки не спро­можні ут­вер­ди­ти друж­бу. Ли­ше сер­ця, дум­ка­ми єдині, й од­на­ко­ва чесність лю­дя­них душ, що у двох чи трьох тілах жи­вуть,- ось де справж­ня лю­бов і єдність…

БАЙКА "КРІТ І ЛІНКС"

З ка­зок, звір Лінкс має настільки гост­рий зір, що зем­лю на кілька ар­шинів прог­ля­дає. За­ба­чив він якось у землі Кро­та і по­чав насміха­тись над йо­го сліпо­тою:

- Коли б ти, нікчем­на тва­рин­ко, мав моєї про­зор­ли­вості хоч со­ту част­ку, то міг би про­ник­ну­ти крізь са­мий центр зе­млі. А те­пер усе ма­цаєш, сліпий, як тем­на ніч.

- Будь лас­ка, не хва­лись вельми,- відповів Кріт.- Зір твій гост­рий, та ро­зум - зовсім сліпий. Як­що тобі да­но те, чо­го ме­не поз­бав­ле­но, то і я маю те, чо­го не­має у те­бе. Ко­ли хва­лиш­ся своїм гост­рим зо­ром, не за­бу­вай про мій не менш гост­рий слух. І я дав­но мав би очі, ко­ли б бу­ли во­ни мені потрібні. Вічна прав­да бла­жен­ної при­ро­ди ніко­го не крив­дить. Во­на, рівну в усьому нерівність роб­ля­чи, у гост­роті мо­го слу­ху вмісти­ла си­лу очей.

Сила: Дурість у ба­гатстві пи­шається і лається, а в злид­нях осідає і впа­дає у відчай. Во­на в обох до­лях не­щас­на. Там біснується, як у га­рячці бо­жевілля, а тут з ніг ва­ли­ть­ся, як стер­во… Сліпа дурість од­не ли­ше зло в усьому ба­чи­ть. Для сього століття над століттям підно­сять, на­род ви­ще на­ро­ду. Нев­до­во­ле­на ні своїм ста­ном, ні країною, ні ві­ком,

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода"