Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода 📚 - Українською

Читати книгу - "Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода"

43
0
10.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Байки харкiвськi" автора Григорій Савич Сковорода. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
ні спорідненістю, ні до­лею, ні хво­ро­бою, ні здо­ро­в'ям, ні смер­тю, ні жит­тям, ні старістю, ні юністю, ні лі­том, ні зи­мою, ні ніччю, ні днем і, як уда­ча, то підно­ситься до не­бес, а то спус­кається в роз­пачі до бе­зодні, поз­бав­ле­на як світла і ду­ху віри, так і най­со­лод­шо­го світу з ду­шев­ною рівно­ва­гою, і спа­люється по­лум'ям влас­них своїх пе­ча­лей­…

БАЙКА "ЛЕВ ТА МАВПИ"

Лев спить горілиць, а спля­чий вельми схо­жий на мерт­во­го. Юр­ба всіля­ких Мавп, вва­жа­ючи йо­го за мерт­во­го, наб­ли­зи­лась до нього і по­ча­ла стри­ба­ти та ла­ятись, за­був­ши страх і по­ва­гу до ца­ря сво­го. А ко­ли нас­тав час про­ки­ну­тись від сну, по­во­рух­нув­ся Лев. Тоді Мав­пи, прий­шов­ши до нього од­ним шля­хом, сімо­ма до­ро­га­ми роз­си­па­лись. Стар­ша з них, отя­мив-шись, ска­за­ла:

- І пред­ки наші не­на­виділи Ле­ва, та Лев і до­нині Лев, і навіки віків…

БАЙКА "ЩУКА І РАК"

Щука, нат­ра­пив­ши на со­лод­ку по­жи­ву, жадібно її про­ко­в­т­ну­ла. Та рап­том відчу­ла за­хо­ва­ну у ла­со­щах уд­ку, що за­ст­ряг­ла у її нут­ро­щах. Рак се зда­ля примітив і на ра­нок, по­ба­чив­ши Щу­ку, спи­тав:

- Чого се ви, пані, сумні? Де подівся ваш ку­раж?

- Не знаю, бра­те, чо­гось сум­но. Ду­маю, щоб роз­ве­се­ли­ти­ся, поп­лис­ти з Кре­мен­чу­ка в Ду­най. Наб­рид Дніпро.

- А я знаю дже­ре­ло ва­шо­го су­му,-ска­зав Рак.- Ви про­ковт­ну­ли уд­ку. Відте­пер вам не до­по­мо­же ні швид­кий Ду­най, ні пло­до­нос­ний Ніл, ні ве­се­ло­ви­дий Ме­андр, ні зо­лоті кри­ль­ця.

Сила: Рак точ­ну прав­ду мо­вить. Без ро­зу­му й за мо­рем по­га­но, а муд­ро­му чо­ловікові весь світ - рідний край: скрі­зь йо­му і завж­ди доб­ре. Він доб­ро не зби­рає по місцях, а но­сить йо­го в собі. Во­но йо­му - сон­це у всі ча­си і як скарб у всіх країнах. Не місце йо­го, а він ожив­лює місце, не виг­на­нець, а по­до­рожній, і не вітчиз­ну ки­дає, а ли­ше змінює її; ку­ди прий­шов - тої землі і син, бо не­се в собі на­род­не пра­во…

Меандр - наз­ва річки в Малій Азії. Ско­во­ро­да час­то порівнює мо­ву біблії з цією річкою, що те­че по гарній місце­во­сті, але в'ється, мов змій, та плу­тає течію свою, мов ла­бі­ринт.

БАЙКА "БДЖОЛА ТА ШЕРШЕНЬ"

- Скажи мені, Бджо­ло, чо­го ти та­ка дур­на? Чи знаєш ти, що пло­ди твоєї праці не стільки тобі самій, як лю­дям ко­рисні, а тобі час­то і шко­дять, при­но­ся­чи замість на­го­ро­ди смерть; од­на­че не пе­рес­таєш че­рез дурість свою зби­ра­ти мед. Ба­га­то у вас голів, але всі без­мозкі. Вид­но, що ви без пут­тя за­ко­хані в мед.

- Ти по­важ­ний ду­рень, па­не рад­ни­ку,- відповіла Бджо­ла.- Мед лю­бить їсти й ведмідь, а Шер­шень теж не про­ти то­го. І ми мог­ли б по-злодійсько­му до­бу­ва­ти, як ча­сом ва­ша братія й ро­бить, ко­ли б ми ли­ше їсти лю­би­ли. Але нам незрівнян­но більша радість зби­ра­ти мед, аніж йо­го спо­жи­ва­ти. До сього ми на­род­же-ні і бу­де­мо такі, до­ки не пом­ре­мо. А без сього жи­ти, навіть ку­па­ючись у ме­ду, для нас най­лютіша му­ка.

Сила: Шер­шень - се об­раз лю­дей, котрі жи­вуть крадіжкою чу­жо­го і на­род­жені на те тільки, щоб їсти, пи­ти і та­ке інше. А бджо­ла - се сим­вол муд­рої лю­ди­ни, яка у при­род­же­но­му ділі тру­диться. Ба­га­то шершнів без пут­тя ка­жуть: на­що сей, до прик­ла­ду, сту­дент учив­ся, а нічо­го не має? На­що, мов­ляв, учи­ти­ся, ко­ли не ма­ти­ме­те дос­тат­ку?… Ка­жуть се нез­ва­жа­ючи на сло­ва Сіра­ха [6]: «Ве­селість сер­ця - жит­тя для лю­ди­ни» - і не тям­лять, що при­род­же­не діло є для неї най­со­лод­ша втіха. Пог­ляньте на жит­тя бла­жен­ної на­ту­ри і навчіте­ся. Спи­тай­те ва­шо­го хор­та, ко­ли він ве­се­лі­ший? - Тоді,- відповість вам,- ко­ли по­люю зай­ця.- Ко­ли за­єць смачніший? - Тоді,- відповість мис­ли­вець,- ко­ли доб­ре за ним по­люю.

Погляньте на ко­та, що си­дить пе­ред ва­ми, ко­ли він ку­ражніший? Тоді, ко­ли всю ніч бро­дить або си­дить біля но­ри, хо­ча, зло­вив­ши, й не їсть миші. Замк­ни в дос­тат­ку бджо­лу, чи не пом­ре з ту­ги, в той час, ко­ли мож­на їй літа­ти по квіто­нос­них лу­гах? Що гірше, ніж ку­па­ти­ся в дос­тат­ку і смер­тельно ка­ра­ти­ся без при­род­же­но­го діла? Не­має гіршої му­ки, як хворіти дум­ка­ми, а хворіють дум­ки, поз­бав­ля­ючись при­род­же­но­го діла. І не­має більшої ра­дості, аніж жи­ти за пок­ли­кан­ням. Со­лод­ка тут пра­ця тілес­на, терпіння тіла і са­ма смерть йо­го тоді, бо ду­ша, во­ло­дар­ка лю­ди­ни, втішається при­род­же­ним ділом. Або так жи­ти, або му­сиш умер­ти. Ста­рий Ка­тон чим муд­рий і щас­ли­вий? Не дос­тат­ком, не чи­ном тим, що йде за на­ту­рою, як вид­но з Ціце­ро­но­вої кни­жеч­ки «Про старість»…

Але ж роз­ку­си­ти тре­ба, що то зна­чить - жи­ти за на­ту­рою. Про се ска­зав древній Епікур та­ке: «По­дя­ка бла­женній на­турі за те, що потрібне зро­би­ла не­важ­ким, а важ­ке не­потрібним».

БАЙКА "ОЛЕНИЦЯ ТА КАБАН"

У польських та угорських го­рах Оле­ни­ця, зав­ба­чив­ши до­машнього Ка­ба­на, ста­ла віта­ти­ся:

- Доброго здо­ров'я, па­не Ка­бан. Радію, що вас…

- Що ж ти, негідни­це, та­ка не­пош­ти­ва! - крик­нув, на­бур­мо­сив­шись, Ка­бан.- Чо­му звеш ме­не Ка­ба­ном? Хіба не ві­да­єш, що я підви­ще­ний у Ба­ра­ни. Маю про це па­тент, що рід мій по­хо­дить від най­шля­хетніших бобрів, а замість опанчі я для ха­рак­те­ру но­шу на лю­дях здер­ту з вівці шку­ру.

- Перепрошую, ва­ше бла­го­родіє,- ска­за­ла Оле­ни­ця,- я цьо­го не зна­ла! Ми, прості, су­ди­мо не по одя­гу та сло­вах, а по спра­вах. Ви ж так са­мо, як і ко­лись, риєте зем­лю і ла­ма­єте ти­ни. Дай вам бо­же бу­ти й ко­нем!

Сила: Не мож­на на­чу­ду­ва­ти­ся з дурнів, які зне­ва­жи­ли і зганьби­ли най­чесніший і не­оцінен­ний бісер доб­родійства ли­ше зад­ля то­го, щоб про­дер­ти­ся до чинів, зовсім невідпо­відних до їхніх на­хилів. Який не­чис­тий їм на­шеп­тав на ву­хо, що ім'я та одяг змінять їхнє бут­тя, а не жит­тя чес­не, гі­дне чи­ну? Ось дос­те­мен­но Езо­пові граки, що вдя­га­ються в чу­же пір'я! З та­ко­го зши­те існу­ван­ня жит­тя на­га­дує чо­вен, у яко­му їха­ли мо­рем зо­дяг­нуті по-людсько­му мав­пи, і жод­на не вміла кер­му­ва­ти. Той, хто має освіче­не око, яку безліч ба­чить він ослів, уб­ра­них у лев'ячу шку­ру! А для чо­го вбрані? Для то­го, щоб вільніше мог­ли рабські свої ви­ба­ган­ки вдо­вольня­ти, лю­дей тур­бу­ва­ти і про­ла­му­ва­тись крізь за­го­ро­ди гро­ма­дянських за­конів. І ніхто з дос­той­них честі на не­пош­тивість так не сер­диться, як ці мав­пи з ос­ла­ми та ка­ба­на­ми. Ста­ро­давнє грецьке прислів'я: «Мав­па є мав­пою і в зо­лотім уборі»…

БАЙКА "БАБА ТА ГОНЧАР"

Баба ку­пу­ва­ла гор­щи­ки. Лю­бощі мо­ло­дих літ ще й тоді їй зга­ду­ва­ли­ся.

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода"