Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода 📚 - Українською

Читати книгу - "Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода"

43
0
10.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Байки харкiвськi" автора Григорій Савич Сковорода. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
жи­ти в од­но­му із дже­рел, що на­пов­ню­ють ва­ше озе­ро. Он­де ба­чу за­рос­лий лі­сом горб, який по­си­лає сю­ди ба­га­то струмків, сподіва­юся знай­ти там для се­бе дже­ре­ло.

- А навіщо, тітонько? - спи­та­ла мо­ло­денька жа­ба.

- А то­му, го­лу­бонько моя, що стру­моч­ки мо­жуть по­тек­ти в інший бік, а ва­ше озе­ро мо­же так са­мо ви­сох­ну­ти. Дже­ре­ло ж для ме­не завж­ди надійніше од ка­люжі.

Сила: Вся­ка розкіш мо­же зу­божіти і ви­сох­ну­ти, як озе­ро, ли­ше чес­не ре­мес­ло за­без­пе­чить не­пиш­не, але спокійне існу­ван­ня… Скільки ба­гатіїв щод­ня ста­ють жеб­ра­ка­ми. В цьо­му єди­ним спасінням є ре­мес­ло…Най­бідніші ра­би не­рі­д­ко по­хо­дять від предків, що жи­ли в ка­люжі ве­ли­ких при­бутків.

БАЙКА "ДВА КОШТОВНІ КАМЕНІ - ДІАМАНТ І СМАРАГД"

Високої якості Сма­рагд, що жив у славі при ко­ролівсько­му дворі, пи­ше своєму при­яте­леві Діамантію та­ке:

«Люб'язний дру­же!

Шкодую, що ти не дбаєш за свою честь і жи­веш схо­ва­ний у по­пелі. Твоя вартість мені відо­ма. Ти гідний чес­но­го і ви­д­но­го місця, але нині ти схо­жий на свічник, що світить сок­ро­вен­ним світлом, але схо­ро­не­ний під спу­дом. Нічо­го не вар­те світло, що не ди­вує і не зве­се­ляє людське око. Сього тобі й ба­жаю, з по-ша­ною - твій друг Сма­рагд.

Дорогий мій дру­же! - відповів Діамант.- На­ше світло жи­вить ли­ше людське мар­нос­лавст­во. Хай во­ни див­ляться кра­ще на ся­юче не­бо, ніж на нас. Ми ли­ше кво­лий йо­го відблиск. А ціна на­ша й честь завж­ди ли­шається в са­мих нас. Шліфу­вальни­ки не на­да­ють її нам, а відкри­ва­ють. Від то­го, що лю­ди пох­ва­лять нас, цінність на­ша не збільшиться, а зне­ва­га, за­бут­тя і ху­ла від то­го не змен­шаться. Ли­ша­юся з та­ки­ми ось дум­ка­ми - твій друг Діамантій».

Сила: Ціна і честь - од­не і те ж. Пус­тоцвіт при­би­рає блис­ку­чо­го виг­ля­ду, при­би­рає по­до­бу фальши­во­го діаман­та і злодійської мо­не­ти. Освіченість, ми­ло­сер­дя, ве­ли­ко­душ­ні­сть, спра­вед­ливість, постійність і цнот­ливість - ось ціна на­ша і честь! Дав­ня при­каз­ка го­во­рить: «Ду­рень шу­кає вид­но­го місця, а ро­зум­но­го і в кут­ку вид­ко».

БАЙКА "СОБАКА ТА КОБИЛА"

Кобила, що прив­че­на бу­ла но­си­ти но­шу, ду­же сим чва­ни­лась. Во­на стра­шен­но не лю­би­ла Мер­курія,- так зва­ли мис­ливсько­го со­ба­ку,- і, праг­ну­чи йо­го за­би­ти, що­ра­зу наміря­лась на нього задніми ко­пи­та­ми.

- Чим я за­ви­нив, пані Діано? - го­во­рив со­ба­ка ко­билі.- Чо­му я вам та­кий брид­кий?

- Негіднику!… Тільки я по­чи­наю но­си­ти при гос­тях но­шу, як ти най­го­лосніше від усіх ре­го­чеш. Хіба тобі моє вміння смішне?

- Перепрошую, пані, я не хо­ва­юсь у своїм гріху, що ме­не завж­ди смішить навіть доб­ре діло, ко­ли во­но не при­род­же­не.

- Чого ж це ти чва­ниш­ся при­ро­дою? Ти, невігла­се! Хіба не знаєш ти, що я нав­ча­ла­ся в Па­рижі?

І чи тобі втя­ми­ти те, що ка­жуть вчені Ars per­fi­cit na­tu­ram? [3] А де і в ко­го вчив­ся ТИ?

- Матінко! КО­ЛИ вас учив слав­ний па­тер Піфикс [4], то ме­не нав­ча­ла са­ма при­ро­да, наділив­ши до сього хис­том, а хист по­ро­див ба­жан­ня, ба­жан­ня - знан­ня та звич­ку. Мож­ли­во, са­ме то­му за­нят­тя моє не смішне, а пох­вальне.

Діана хотіла бу­ла хвиц­ну­ти со­ба­ку, та мис­ливський пес по­дав­ся геть.

Сила: Без при­ро­ди - як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше зап­лу­таєшся. При­ро­да є вічне дже­ре­ло ба­жан­ня. Ся ж во­ля (за прислів'ям) гірша всіля­кої не­волі. Во­на спо­ну­кує до досвіду. Досвід - батько мис­тецт­ву, знан­ню та зви­ч­ці. Звідси пішли усі на­уки, і кни­ги, і вправ­ності. Ця го­лов­на і єди­на нав­чи­телька вірно вчить птаст­во літа­ти, а ри­бу пла­ва­ти…

Так са­мо як сіль без со­ло­ну, як цвіт без сво­го при­род­но­го ду­ху, а око без зіниці, так і неп­ри­род­же­не діяння завж­ди поз­бав­ле­не чо­гось таємно­го. Але се тай­не є ро­зум… тоб­то бла­го­та чи кра­са, і не за­ле­жить від на­уки, а нав­па­ки: на­ука за­ле­жить від нього. Пані Діана, як надмір нав­че­на, але не до­сить ро­зум­на тва­ри­на, зво­ли­ла спи­та­ти:

«А ко­ли не­має при­род­же­ності, тоді ска­жи, будь лас­ка, що мо­же зро­би­ти нав­чан­ня дос­ко­на­лим?» Сло­во per­fi­cit оз­на­чає: ве­де до Ars per­fi­cit na­tu­ram (лат.) - мис­тецт­во вдос­ко­на­лює при­ро­дудос­ко­на­лості чи за­вер­шен­ня. Ад­же кінець, як у кільці, завж­ди з'єдна­ний зі своїм по­чат­ком, за­ле­жить від нього, як плід від сво­го насіння. Тре­ба зна­ти те, що світли­цю без ос­но­ви і стін покрівлею кри­ти не го­дить­ся.

БАЙКА "НЕТОПИР [5]І ДВОЄ ПТАШАТ - ГОРЛЕНЯ ТА ГОЛУБОК"

Великий підзе­мельний звір, що жи­ве в землі так, як кріт, ко­рот­ко ка­жу­чи, ве­ли­кий кріт, пи­сав со­лод­ко­мов­не пос­ла­н­ня до повітря­них птахів і звірів, котрі жи­вуть на землі. Си­ла бу­ла та­ка:

- Дивуюся з за­бо­бо­ну ва­шо­го: він у світі знай­шов те, чо­го ніко­ли ніде не­ма й не бу­ва­ло; хто вам навіяв та­ку нісенітни­цю, на­чеб­то в світі є якесь там сон­це? Во­но у тво­рах ва­ших прос­лав­ляється, ке­рує в ділі, вер­шить кінці, всо­лод­жує жит­тя, ожив­ляє тва­рин, просвічує тем­ря­ву, вип­ро­мі­нює світло, онов­лює час. Який час? У світі є ли­ше од­на тьма, ли­ше один час, а іншо­го ча­су навіть і бу­ти не мо­же - то дур­ни­ця, нісенітни­ця, не­би­лиці… Ся од­на ва­ша дурість пло­дить й інші не­до­лад­ності. Скрізь у вас бре­шуть: світло, день, вік, промінь, блис­кав­ка, ве­сел­ка, істи­на. А най­смі­шніше - вша­но­вуєте хи­ме­ру, що зветься око, на­чеб­то во­но сві­ча­до світу, світла то­ва­риш, вмісти­ли­ще ра­дості, двері істи­ни… Ось де вар­варст­во!

Любі мої друзі! Не будьте дур­ня­ми: скиньте яр­мо за­бо­бо­ну, не вірте нічо­му, до­ки не по­ма­цаєте. Пок­ладіться на ме­не: не в то­му жит­тя, щоб ба­чи­ти, а в то­му, щоб ма­ца­ти.

Від дня 18 квітня 1774 ро­ку. Із підзе­мельно­го світу. N. N.

Сей лист спо­до­бав­ся ба­гатьом звірам та пта­хам, нап­рик­лад, Сові, Дрем­люзі, Си­чу, Оду­ду, Яст­ру­бу, Пу­га­чу, окрім Ор­ла та Со­ко­ла. А най­більше од усіх впо­до­бав се Не­то­пир і, за­ба­чив­ши Гор­ле­ня та Го­луб­ка, на­ма­гав­ся ощас­ли­ви­ти їх сею ви­со­кош­тильною філо­софією. Але Гор­ле­ня ска­за­ло:

- Батьки наші кращі за те­бе для нас вчи­телі. Во­ни на­ро­ди­ли нас у тьмі, але для світла.

А Го­лу­бок відповів:

- Не мо­жу повіри­ти ду­рисвіту. Ти мені й раніше роз­по­ві­дав, що сон­ця на світі не­має. Але я, на­род­же­ний у пох­мурі дні, пер­шої ж неділі по­ба­чив зра­на схід пре­гар­но­го всесвітнього ока. Та й сморід, який чу­ти від те­бе й Оду­да, свідчить, що жи­ве все­ре­дині вас не доб­рий дух.

Сила: Світло і тьма, тління і вічність, віра й не­чес­тя скла­да­ють весь світ і потрібні од­не од­но­му. Хто тьма - хай бу­де тьмою, а син світла - хай бу­де світлом. З плодів їх пізнаєте їх.

БАЙКА "ВЕРБЛЮД І ОЛЕНЬ"

Африканський

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода"