Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода 📚 - Українською

Читати книгу - "Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода"

27
0
10.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Байки харкiвськi" автора Григорій Савич Сковорода. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
приз­на­ла­ся об тім доб­ровільно, і, окрім зер­на, бі­ль­ше нічо­го не спо­жи­ває, а, нап­ро­ти то­го, у пані Свині є цілий ка­дуб, у яко­му жмень мається трис­та з тре­ти­ною, то за всіма пра­ви­ла­ми здо­ро­во­го глуз­ду…

- Не те ви ра­ху­ва­ли, па­не Віл,- обірва­ла йо­го мо­ву Му­раш­ка. - Надіньте оку­ля­ри та вит­ра­ти про­ти при­бутків киньте на рахівни­цю…

- Справа зай­шла в су­пе­реч­ку, і її пе­ре­не­се­но у ви­щий суд.

Сила: Не ма­ле те, чо­го до­сить на про­жит­тя, врешті, дос­та­ток і ба­гатст­во є те са­ме.

БАЙКА "ДВІ КУРКИ"

Випало якось Дикій Курці за­летіти до До­машньої.

- І як це ти, сест­ри­це, в лісах жи­веш? - спи­та­ла До­маш­ня.

- А точнісінько так, як інші лісові пта­хи,- відповіла Ди­ка. - Го­дує ме­не той са­мий бог, що й ди­ких го­лубів.

- Вони ж мо­жуть доб­ре літа­ти,- про­ка­за­ла гос­по­ди­ня.

- Се так,- зго­ди­ла­ся Ди­ка,- од­нак і я мо­жу літа­ти й цілком за­до­во­ле­на своїми крильми.

- Ось у се, сест­ри­це, я ніяк не мо­жу повіри­ти,- ска­за­ла До­мо­си­да,- бо я лед­ве-лед­ве мо­жу пе­ре­летіти он до то­го са­рая.

- Не пе­ре­чу,- ка­же Ди­ка,- але зваж­те, го­лу­бонько моя, на те, що ви змальства, як тільки на­ро­ди­лись, зво­ли­те на подвір'ї гній греб­ти, а я що­день му­шу на­бу­ва­ти досвіду літа­ти.

Сила: Ба­га­то хто, не ма­ючи си­ли щось зро­би­ти, не ві­ри­ть, що мо­жуть те інші. Безліч є та­ких, хто че­рез роз­ні­же­ність віду­чені манд­ру­ва­ти пішки. Се свідчить, що прак­ти­ка без при­род­же­ності безг­луз­да, а при­род­женість ут­верд­жується прак­ти­кою. Яка ко­ристь зна­ти, як ро­биться діло, ко­ли ти сам йо­го не зро­биш? Взна­ти не важ­ко, важ­че зро­би­ти. На­ука та досвід - се од­не і те ж, во­на не в знанні са­мім жи­ве, а в діянні. Як і ро­бо­та без при­род­же­ності, так і знан­ня без ро­бо­ти - му­ка. Ось у чо­му різни­ця між знан­ням та на­укою.

БАЙКА "ВІТЕР І ФІЛОСОФ"

- А щоб те­бе чор­ти заб­ра­ли, прок­ля­тий!…

- За що ти ме­не лаєш, па­не Філо­со­фе? - спи­тав Вітер.

- За те,- відповів Муд­рець,- що як тільки я відчи­нив вікно, аби ви­ки­ну­ти час­ни­ко­ве луш­пин­ня, ти так війнув своїм прок­ля­тим ви­хо­ром, що все роз­си­па­ло­ся по сто­лу і сві­т­ли­ці. Окрім то­го, ти пе­ре­ки­нув і роз­бив ос­тан­ню чар­ку з ви­ном, не ка­жу­чи вже про те, що, вид­мух­нув­ши з папірця тю­тюн, засмітив усю стра­ву, яку я зби­рав­ся по праці з'їсти…

- Та чи знаєш ти,- ска­зав Вітер,- хто я та­кий?

- Ще б пак не знав та­ко­го! - ви­гук­нув Фізик.- Хай про те­бе се­лю­ки бай­ки скла­да­ють. А я після вив­чен­ня не­бес­них пла­нет навіть не звер­ну на те­бе ува­ги. Ти ли­ше по­рож­ня тінь…

- А ко­ли я,- ка­же Вітер,- тінь, то є при мені й тіло. Се дос­те­мен­но, що я тінь, а не­ви­ди­ма в мені си­ла - є справжнє тіло. Як же мені не віяти, ко­ли ме­не ру­хає наш все­за­га­льний тво­рець і не­ви­ди­ме всевмісти­ме єство.

- Знаю,- ска­зав Філо­соф,- що в тобі є жи­ве єство і во­но не­вин­не, оскільки ти всього-на-всього вітер.

- І я знаю,- мо­вив Вітер,- що в тобі стільки ж ро­зу­му, скі­льки у тих двох се­люків, з яких один на­хи­лив­ся, за­дер­ши оде­жу, і привітав ме­не за те, що я роз­ду­вав пше­ни­цю, ко­ли він віяв її. Дру­гий та­кий же комплімент зро­бив мені, ко­ли я не да­вав йо­му ви­вер­ши­ти стіг сіна. Ти в них го­ден бу­ти го­ло­вою.

Сила: Хто на по­го­ду чи на вро­жай сер­диться, той за­мі­ря­є­ться на все­осяж­ну при­ро­ду.

БАЙКА "ОСЕЛКА І НІЖ"

Ніж роз­мов­ляв з Осел­кою [1]:

- Звичайно, ти нас, сест­ро, не лю­биш, ко­ли не хо­чеш у на­шу стать всту­пи­ти і бу­ти но­жем.

- Якби я гост­ри­ти не го­ди­лась,- ска­за­ла Осел­ка,- то ско­ри­с­та­ла­ся б ва­шою по­ра­дою. Але нині люб­лю вас са­ме тим, що не хо­чу бу­ти з ва­ми. Бо як не кажіть, а, став­ши но­жем, ні­ко­ли стільки са­ма не пе­реріжу, скільки всі ті ножі і мечі, які я за своє жит­тя на­гост­рю. А в наш час на осел­ки ду­же су­туж­но…

БАЙКА "ОРЕЛ І ЧЕРЕПАХА"

На дубі, що по­хи­лив­ся до во­ди, сидів Орел, а поб­ли­зу Че­ре­па­ха про­повіду­ва­ла своїй братії:

- Гори во­но вог­нем оте літан­ня! Покійна на­ша пра­ба­ба, дай бо­же їй царст­во не­бес­не, зги­ну­ла, як вид­но з пе­ре­казів, за те, що по­ча­ла вчи­ти­ся в Ор­ла сеї гиб­лої на­уки. Сам Лю­ци­пер та­ке ви­га­дав!…

- Слухай-но, ду­ре­по! - обірвав її про­повідь Орел.- Не то­му за­ги­ну­ла пре­муд­ра твоя пра­ба­ба, що літа­ла, а то­му що взя­ла­ся не за свою спра­ву. Літа­ти не гірше, ніж пов­за­ти.

Сила: Праг­нен­ня на­со­лод і сла­ви ба­гатьох зби­ває у про­тип­ри­род­ний стан. Се тим шкідливіше для них бу­ває, чим більша та­ка невідповідність. І зовсім не­ба­гатьох ма­ти зро­ди­ла, приміром, до філо­софії і доб­рос­лав­но­го жит­тя.

БАЙКА "СОВА І ДРІЗД"

Тільки по­ба­чи­ли Со­ву пташ­ки, як по­ча­ли її нав­ви­пе­ред­ки скуб­ти.

-І не по­ри­ває вас до­са­да, пані,- спи­тав Дроз­дик,- що на вас, не­вин­ну, на­па­да­ють? Чи не див­но се?

-Анітрохи,- відповіла та.- Во­ни й поміж се­бе завж­ди чи­нять так са­мо. А що­до до­са­ди, то во­на для ме­не тер­пи­ма, бо хоч ме­не со­ро­ки й во­ро­ни з гра­ка­ми ску­буть, про­те Орел з Пу­га­чем не чіпа­ють, та й афінські гро­ма­дя­ни по­ва­жа­ють ме­не.

Сила: Ліпше в од­но­го ро­зум­но­го і доб­ро­го бу­ти у лю­бові та шані, ніж у ти­сячі дурнів.

БАЙКА "ЗМІЯ І БУФОН" [2]

У час, ко­ли вес­ною Змія ски­ну­ла ли­но­ви­ще, її по­ба­чив Бу­фон.

- Боже, пані,- гук­нув зди­во­ва­но,- відмо­лоділи! Що за при­чи­на? Роз­кажіть…

- Я вам за­люб­ки дам по­ра­ду,- відповіла Змія.- Ходіть за мною!

І по­ве­ла Бу­фо­на до тої щіли­ни, крізь яку во­на не­що­дав­но лед­ве про­дер­лась і ски­ну­ла з се­бе усю ста­ру оде­жи­ну.

- Ну ось, па­не Жа­бо, пролізьте крізь цей прохід. А як про­лі­зе­те - вщент оно­ви­тесь, ли­шив­ши по сей бік весь не­по­тріб.

- Ти що, хо­чеш ме­не за­да­ви­ти тут? - скрик­нув Бу­фон.- Та хо­ча мені й по­щас­тить пролізти, то усю шку­ру з ме­не зде­ре…

- Не гнівай­тесь,- відка­за­ла Змія.- Це єди­ний шлях зро­би­ти те, що вда­ло­ся мені.

Сила: Чим кра­ще доб­ро, тим більшим тру­дом, на­че ро­вом, во­но об­ко­па­не. Хто тру­да не док­ла­де, той до доб­ра не прий­де.

БАЙКА "ЖАБИ"

Коли ви­сох­ло озе­ро, жа­би пост­ри­ба­ли шу­ка­ти собі но­ве жит­ло. На­решті усі за­гу­ка­ли:

- Ох, яке ве­ли­чез­не озе­ро! Бу­де во­но нам довічним жит­лом!

І стриб­ну­ли ра­зом у нього.

- А я,- ска­за­ла од­на з них,- виріши­ла

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода"