Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода 📚 - Українською

Читати книгу - "Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Байки харкiвськi" автора Григорій Савич Сковорода. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
class="p1">- Почому сей гар­ненький?

- За то­го візьму хоч три ша­ги,- відповів Ган­чар.

- А за то­го гид­ко­го (онде він), зви­чай­но,- шаг?

- А за то­го мен­ше двох копійок не візьму…

- Що за ди­во?

- У нас, ба­бо,- відповів май­стер,- не очи­ма ви­би­ра­ють, а слу­ха­ють, чи чис­то дзве­нить.

Баба хоч ма­ла не­по­га­ний смак, од­нак нічо­го на те не змог­ла відповісти, а ли­ше ска­за­ла, що й са­ма во­на дав­но се зна­ла, але за­раз не по­ду­ма­ла.

Сила: Зви­чай­но, ся пре­муд­ра Єва - пра­ба­ба усіх тих шту­карів, котрі лю­ди­ну ціну­ють по одежі, по тілу, по гро­шах, по хо­ро­мах, по імені, а не по її пло­дах жит­тя. Ці прав­ну­ки, ма­ючи од­на­ко­вий з нею смак, дос­те­мен­но до­во­дять, що во­ни - плід цієї рай­ської яб­луні. Чис­те і не­заздрісне сер­це, ми­ло­серд­не, тер­пе­ли­ве, ку­раж-не, про­зор­ли­ве, стри­ма­не, мир­не, - ось чис­тий дзвін і чес­на душі на­шої ціна!

Відомо, що в царських хо­ро­мах є по­суд, пор­це­ля­но­вий, срібний і зо­ло­тий, за який, зви­чай­но, чесніший гли­ня­ний і де­рев'яний, про­те з їжею… Муд­ра російська при­каз­ка ця: «Не крас­на из­ба уг­ла­ми, крас­на пи­ро­га­ми».

Довелося мені в Хар­кові ба­чи­ти між пре­муд­ри­ми емб­ле­ма­та­ми [7] і та­ке: на­мальова­ний там схо­жий на че­ре­па­ху гад з дов­гу­ва­тим хвос­том, по­се­ред че­ре­па, прик­ра­ша­ючи йо­го, сяє ве­ли­ка зо­ло­та зірка… Але під ним на­пи­са­но та­ке: «… під сяй­вом ви­раз­ка»…

БАЙКА "СОЛОВЕЙ, ЖАЙВОРОНОК ТА ДРІЗД"

Серед ши­ро­ко­го сте­пу сто­яв сад - осе­ля со­лов'їв та дро­з­дів. Жай­во­ро­нок, при­летівши до Со­лов'я, ска­зав йо­му:

- Добридень, па­не співець.

- Вітаю й те­бе, па­не Со­ло­вей,- відповів йо­му співець.

- Пощо ж ти ме­не своїм ім'ям кли­чеш? - спи­тав Жай­во­ро­нок.

- А чо­му ти ме­не звеш співа­ком?

Жайворонок. Я те­бе не­да­рем­не наз­вав співа­ком: твоє ім'я у ста­ро­давніх греків бу­ло співак.

Соловей. А твоє ім'я у ста­ро­давніх рим­лян бу­ло ala­uda, то­б­то славій, бо la­udo оз­на­чає слав­лю.

Жайворонок. Ко­ли так, я по­чи­наю те­бе більше лю­би­ти і при­летів про­си­ти твоєї друж­би.

Соловей. О, прос­та­че! Хіба мож­на вип­ро­си­ти друж­бу? Тре­ба ро­ди­ти­ся для неї. Я час­то співаю ось цю мою пісеньку, кот­ру вив­чив іще від батька мо­го: «Подібно­го до подібно­го ве­де бог».

Жайворонок. І мій батько цюю пісеньку співає. А я до те­бе, як у іншо­му, так і в сьому подібний; ти співаєш пісню при­роді, усьому жи­во­му, а я слав­лю при­ро­ду, і в сьому, вла­с­не, весь наш глузд.

Соловей. Га­разд, я з то­бою по­то­ва­ри­шую, як­що ти в са­ду жи­ти­меш.

Жайворонок. А я бу­ду щи­рим твоїм при­хильни­ком, ко­ли ти осе­лиш­ся у сте­пу.

Соловей. Ой ні, не тяг­ни ме­не в степ: степ - се для ме­не смерть! Як ти в ньому жи­веш?

Жайворонок. Ой ні, не тяг­ни ж ме­не в сад: сад - це моя смерть, як ти в ньому жи­веш?

- Годі вам, брат­тя, дуріти,- про­мо­вив Дрізд, що сидів не­да­ле­ко.- Ба­чу, ви на­род­жені для друж­би, але не тя­ми­те лю­бові. Не шу­кай те, що тобі до впо­до­би, а те, що при­не­се ко­ристь твоєму дру­гові, тоді і я ла­ден бу­ти третім ва­шим дру­гом.

Потім, ко­жен по-своєму заспівав­ши, зат­вер­ди­ли вічну друж­бу.

Сила: Си­ми трьома пта­ха­ми виз­на­чається доб­ра друж­ба. Друж­бу годі вип­ро­си­ти, ку­пи­ти чи си­лою вир­ва­ти. Ми лю­би­мо тих, ко­го лю­би­ти нам при­ро­дою да­но,- се так са­мо, як спо­жи­ваєм те, що при­роді да­но… І як не мож­на ко­ня з вед­ме­дем, а со­ба­ку з вов­ком впряг­ти у віз, так годі сподіва­ти­ся, щоб не відірва­ло­ся ста­ре сук­но, при­ши­те до но­во­го, і гни­ла дош­ка, прик­леєна до свіжої. Та­ка ж нез­го­да є між дво­ма людьми різної вдачі, а най­більша нес­порідненість між доб­рим і злим сер­цем. Жай­во­ро­нок з дроз­дом і со­ло­ве­й­ком мо­жуть при­яте­лю­ва­ти, але з яст­ру­бом чи не­то­пи­ром - ніко­ли. Од­не ли­ше не­мож­ли­ве для жай­во­рон­ка - жи­ти в са­ду, так са­мо як со­ло­вей­кові жи­ти в сте­пу. Се у греків зва­ло­ся Ан­ти­патія. А в усьому іншо­му між ни­ми од­на­ко­ва вда­ча - Сим­патія.

Не слід при­не­во­лю­ва­ти дру­га до то­го, що те­бе зве­се­ляє, а йо­го му­чить. Ба­га­то хто зга­даній при­казці пе­ре­чить: тре­ба, мов­ляв, і во­рогів лю­би­ти. Без­пе­реч­но, але друж­ба та­ка са­мо, як і ми­лос­ти­ня; ба­га­то сту­пенів ото­чу­ють центр прес­то­лу її. Усім доб­родійни­ком бу­ти мо­жеш, але не повірни­ком. Інак­ше бла­годіємо ми до до­машніх та ро­дичів, інак­ше - до гос­тей і сторонніх…

Щасливий той, хто хо­ча б тінь доб­рої друж­би зумів здо­бу­ти. Нічо­го не­має до­рож­чо­го, со­лод­шо­го і ко­риснішо­го за друж­бу. В Росії доб­ре про се ка­жуть: «В по­ле пше­ни­ца го­дом ро­дит­ся, а добрьій че­ло­век всег­да при­го­дит­ся». «Де був?» - «У дру­га».- «Що пив?» - «Во­ду, кра­ще во­ро­жо­го ме­ду». Є й на Вкраїні при­каз­ка: «Не май сто рублів, а май од­но­го дру­га». Але не гідний дружньої лю­бові той, хто підно­сить щось ви­ще за друж­бу і не кла­де її за наріжний каміньі прис­та­но­ви­ще всіх своїх справ і ба­жань. Со­ло­вей ім'я своє прес­лав­не віддає доб­ровільно дру­гові. Со­лод­ка во­да з то­ва­ри­шем - слав­на з ним і бе­зо­собність. Ка­тон ска­зав: «Про­пав той день, що ми­нув без ко­ристі». Але Тра­ян (чи, мо­же, Тіт) іще ясніше: «О друзі! Зги­нув день мій - я ніко­му не при­ніс ко­ристі!»

Будь-якій владі, зван­ню, чи­нові, ста­ну, ре­мес­лу, на­укам по­ча­ток і кінець - друж­ба, ос­но­ва, спілка і вінець суспільс­т­ву. Во­на сот­во­ри­ла не­бо і зем­лю, зберіга­ючи світ світів у красі, по­ряд­ку і в зла­годі…

…Нащо тяг­ну­ти тру­би во­до­го­ну ту­ди, де б'є чис­те дже­ре­ло - батько й го­ло­ва всіх струмків… Не­да­рем­не ка­же при­каз­ка: «Доб­ре братст­во кра­ще ба­гат­с­т­ва».

А що мов­ле­но про друж­бу, те ж ро­зуміється і про статні. Як для тієї, так і для сеї вірним вож­дем є при­ро­да: щас­ли­вий той, хто наслідує йо­го.

…Скажи мені, що та­ке друг? Слу­га і доб­родійник. Яка є кра­ща пос­лу­га, ніж при­вес­ти до знан­ня? Все - брех­ня, тоб­то не­постійне й нет­вер­де, окрім при­ро­ди… Хто знає при­ро­ду, той знає план і шлях сво­го жит­тя. Що та­ке жит­тя? Се сніп усіх справ і рухів твоїх. Ба­чиш, що той, хто пізнав при­ро­ду, все своє ро­зуміє. Ось для чо­го ска­за­но: «Друг вірний - за­хист міцний…»

…І як той, хто має очі, все ба­чить, так той, хто відчу­ває при­ро­ду, все ро­зуміє і одер­жує від неї усе, що йо­му потрібне. Ко­ли че­ре­па­ха не має крил, чи се го­ре для неї? Кри­ла пта­хам потрібні. Не в то­му най­ви­ща мудрість, щоб увесь світ пізна­ти. Ко­му се під си­лу? А не­мож­ли­ве і не­потрібне - од­не і те ж. Про­те, ко­ли знаєш усе, що тобі не­обхідне,- се й оз­на­чає най­ви­щу мудрість. Пе­ре­ди­вив­шись усі пла­не­ти і всі світи, не ма­ючи

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Байки харкiвськi, Григорій Савич Сковорода"