Читати книгу - "Розстрільний календар"

У 1918 році Луценко покинув медицину і вдався до організації українських груп в Одесі та Херсонській губернії для опору впливу чорносотенців — до України з усієї колишньої імперії стікалися промонархічні елементи. Луценко брав участь у підготовці антигетьманського повстання. Під час наступу більшовиків на Київ Луценко у віці 54 років верхи на коні воював на чолі загону гайдамаків.

7 квітня 1919 року поблизу залізничної станції Красилів на Волині його було вбито. За одними даними, Луценко потрапив у полон до більшовиків та був розстріляний, за іншими — загинув у бою. За спогадами побратимів, його, вже тяжкопораненого, більшовики порубали шаблями біля залізниці.

Достеменно відомо, що надвечір 6 квітня 1919 року командир 1-го Подільського січового куреня Іван Луценко отримав наказ вирушити на Старокостянтинів і вибити звідти «большевицькі банди». Уже майже діставшись місця, козаки виявили, що «банди» — це ціла дивізія з двома батареями… Відомо також, що в ніч проти 7 квітня бій тривав понад шість годин. Старшина 1-го Подільського січового куреня Василь Мірошник у спогадах про Луценка написав: «Довідавшись, хто він, москалі в нечуваний, нелюдський спосіб замордували [його] коло семафора станції Красилів». Там Луценко і був пізніше похований.

Вінцковський Т. С., Музичко О. Є. Іван Луценко в українському національному русі кінця XIX — початку XX ст. // Український історичний журнал. — 2009. — № 4. Режим доступу: https://goo.gl/DQDE4L

Коваль Роман. Багряні жнива Української революції. — К.: Діокор, 2005. Режим доступу: https://goo.gl/MvM4u7

Першу серйозну відзнаку — орден Леніна — Ягода отримав у 1932 році за організацію каторжних робіт на будівництві Біломоро-Балтійського каналу. Для увіковічнення цього будівництва долучили видатних радянських письменників, серед яких — Максим Горький.

Згодом, у липні 1934 року, Ягоду було призначено наркомом внутрішніх справ СРСР. Він зосередився на удосконаленні репресивної машини: реорганізував тюремний режим, посилив вимоги до співробітників тощо. Після вбивства Кірова саме Ягода керував розгортанням політичного терору, жертвами якого, серед тисяч інших, стали українські письменники Кость Буревій, Олекса Влизько, Григорій Косинка, Іван Крушельницький, Дмитро Фальківський. За час перебування Ягоди на посаді кількість в’язнів зросла у 4 рази.

Захопившись, Ягода розгорнув так звану «Кремлівську справу», за якою було засуджено 110 осіб. Через це генерального комісара держбезпеки спочатку було переведено на посаду наркома пошти й телеграфу, а 4 квітня 1937 року заарештовано.

Протокол обшуку містить 130 пунктів і дає широку картину побуту знакової особи тієї епохи. Окрім дорогого одягу, хутра, алкоголю, різноманітної техніки, колекції монет, зброї, антикваріату та іншого у Генріха Ягоди було знайдено порнографію, фалоімітатор і мундштуки, «большая часть из них порнографических».

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/SQd7cd

Автор збірок символічних і футуристичних поезій, Олекса Слісаренко у 1924 році переїхав до Харкова, де зійшовся із членами літературних угруповань «Гарт» та ВАПЛІТЕ, став редактором видавництва «Книгоспілка». У 1926 році письменник надіслав Максиму Горькому переклад повісті «Мать» для узгодження перед друком і отримав приголомшливу відповідь: «Уважаемый Алексей Алексеевич, я категорически против сокращения повести «Мать», мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие «языком», — но еще и угнетают тех великороссов, которые очутились меньшинством в области данного наречия».

Відповідь Горького отримала широкий резонанс. Микола Хвильовий у статті «Україна чи Малоросія» написав про «Пєшкова з Соррентіно»: «Навіть в ньому сидить великодержавник, проповідник російського месіанізму й “собиратель земли русской”».

Поет і літературознавець Олег Коцарев припускає, що цей інцидент міг бути пов’язаний з подальшим виступом Олекси Слісаренка як громадського обвинувача на процесі «Спілки визволення України». Борис Антоненко-Давидович цитував сказану тоді письменником фразу: «Собаки! Ми вірили вам, а ви он що робили!»

Але відкритий виступ на боці окупаційної влади не допоміг. Арешт Слісаренка відбувся за поданням уповноваженого слідчої групи секретно-політичого відділу ДПУ УСРР Гольдмана. Обшук здійснював оперуповноважений Грушевський у присутно­сті письменника Віталія Чигирина. На першому етапі допитів Слісаренко «зізнався» у приналежності до підпільної контрреволюційної організації, але за 2 місяці відмовився від своїх слів, посилаючись на тортури та моральну прострацію.

Приналежність до ВАПЛІТЕ Слісаренко не заперечував: «Тоді я на цю групу дивився як на приховане націонал-демократичне угруповання, а тепер розглядаю її як групу, котра могла бути первинним осередком фашистської організації... Єдиним моїм політичним виступом проти цієї групи був виступ на процесі СВУ, в якому я в своїй промові підкреслив роль хвильовізму як продов­ження СВУ, поставивши знак рівняння між Хвильовим і літературною групою СВУ на чолі зі Старицькою-Черняхівською».

За вироком Військового трибуналу Українського військового округу Олекса Слісаренко був позбавлений волі на 10 років із подальшим позбавленням прав на 3 роки «без конфискации имущества, в виду отсутствия такового». 3 листопада 1937 року письменника розстріляли в урочищі Сандармох.

Реабілітація відбулася 19 вересня 1957 року на основі свідчень письменників О. Копиленка і Ю. Шовкопляса. Вирок ленінградської трійки, за яким письменник був розстріляний, було скасовано, а справу припинено «за відсутністю складу злочину».

Гупало Сергей. Называл ли Горький украинский язык «наречием» // Зеркало недели. — 2004. — 17 декабря. Режим доступу: https://goo.gl/ycZALO

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/SQd7cd

Коцарев Олег. Олекса Слісаренко: символіст і футурист // Літературна Україна. — 2012. — 24 травня. Режим доступу: https://goo.gl/ebPptz

Шепель Федір. «Заплямовані трома буквами». «Справа СВУ» — це трагедія не тільки інтелігенції // День: Україна Incognita. — 2015. — 12 січня. Режим доступу: https://goo.gl/FNzUVJ

Восени 1933 року напередодні прем’єри «Маклени Граси» Курбаса викликав секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев. Він розповів, що вважає Курбаса «сьогодні єдиним в країні режисером, здатним створити театр, гідний