Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

- Не було! 

    “Ох, Мілі, риєш ти собі могилу просто з неймовірною швидкістю, бо варто тобі повернутися, як Люська “прикладе” тебе власними руками!”

- Ти в його футболці!? - аж заверещала від здогадки вона. - Зізнавайся, у Вас щось було?

- Ні-і! - щосили хитаю головою. 

- Чесно? - видихає з полегшенням товаришка.

     “Ну що, так важко погодитися. Заспокоїти подругу, нехай хоч вона спить спокійно…”

- Не зовсім! - знову виклала все як на духу.

- Я так і знала! - з істеричними нотками в голосі зойкнула Люся. 

- Це він мене поцілував, присягаюся! - почала виправдовуватися я, розуміючи, що цю розмову слід закінчувати, доки ще більше не набовкала зайвого. 

- Знову? Очманіти!

- Вибач! Мені вже час іти! - тисну на відбій, а сама видихаю.

     Хоча, куди ще більше “палитися” і так виклала все, що в мене зараз на серці. Нічого не забула! От має Люська талант витягувати з мене всі подробиці. Завжди так було. Я наче зачарована, викладала швиденько все. Від слова зовсім! От і сьогоднішня розмова не стала виключенням…