Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Марк.
“А й дійсно, що це на мене найшло? Чому так і поспішаю зачепити Емілію! Доводжу дівчину аж до гикавки!”
Вона бідна вже не знає куди себе подіти.
Напевно досить!
А то зі своєю “цікавістю” починаю грати на руку батькам та Олександру Петровичу. Тільки лінивий на березі не плескав в долоні коли я потягнув Емілію на глибину, а вона відчайдушно почала хапатися за мене. Це вони ще про поцілунок не знають…
“То що Марку? Спробуєш стати чемним і не чіпатимеш її?”
Чесно, була така думка.
Занадто аж, як на мене вона реагує! Це не “гра” з її боку, щоб підігріти інтерес, розпалити почуття, потягнути з інтригою…
Щось мені підказує, що і зовнішність там на п’ятірочку з плюсом, і фігуркою природа не обділила, і з клепкою все гаразд! Отже, існує інша причина такого поводження, та негативного ставлення її по відношенню до мене.
Як Ви зрозуміли, мені не вистачає маленького пазлика, щоб скласти це все в єдину картинку.
А зараз…
Обіцяю певний час не діставати дівчину. Але…
Я зацікавлений… Я хочу знати більше… Я хочу, щоб вона так не кидалася від мене кожного разу коли я поряд!
Емілія.
Решта дня минув, на мій подив, без зіткнень з Марком. Він навіть домовився зі своїм батьком і сів за кермо коли ми їхали від озера до будинку.
А от коли я повернулася назад до своєї кімнати, щоб переодягнутися до вечері, мене чекав неприємний сюрприз. Хтось нишпорив по моїй кімнаті і поцупив косметичку. Шкода, що помітила це вже занадто пізно! Після того, як прийняла душ, змиваючи воду з озера.
“Ні-ні-ні! Тільки не це!”, - почала зриватися на плач.
“Як можна було не прорахувати цю можливість? Та дійсно, звідки ж було знати, якщо всі знайомі та близькі поїхали зі мною!
Капелюха не надягнеш, щоб тебе не впізнали! Це як максимум буде виглядати досить дивно! І вже точно всі оточуючі вирішать, що я несповна розуму! І чорну панчоху теж… та мені батько після цього одразу напрямок задасть… до псих лікарні… палата №6.”
А час несеться з неймовірною швидкістю.
“Може я сама косметичку кудись заховала і не пам’ятаю?”, - жевріла надія.
На всяк випадок перешукала скрізь!
“І не мрій! Хтось таки її вкрав!”
Прикро, аж до сліз.
- Еміліє! Поквапся, ми чекаємо тебе! - гримає батько з того боку дверцят, вистукуючи щосили по дерев’яному полотну.
- Вечеряйте без мене, я не голодна! - відповіла, хоча прекрасно розумію, що цим виграю лише трішки часу.
Та безкінечно відтягувати цю мить не вийде! Максимум до ранку. А завтра ми маємо повертатися додому. Всі разом, як я розумію!
“А далі що?”
Відчуваю себе, як та пташка, загнана в куток без можливості на втечу.
- Еміліє! Відчини негайно! - смикає щосили за ручку.
Виконую його вимогу.
- Чудово! - задоволено вигукує. - Твоє обличчя виглядає так як і має!
- Вибач, тату! Я не дуже гарно себе почуваю! І сьогодні хочу залишитися в своїй кімнаті! - благаю його.
- І мови про це не може бути! Ти відмінно виглядаєш! - він торкається долонею до мого лоба. - Температури немає.
- Ходімо! - хапає мене під руку, доки я не встигла оговтатись і майже силоміць тягне у бік сходів.
“Ось і все!”, - промайнуло в моїй голові.
Тільки мені здається, що це батько приклав руку до зникнення моїх речей?
Двері в кухню відчиняються! Саме там сервірували стіл для вечері… І всі витріщаються на нас.
Бачили б Ви обличчя Марка, коли він відірвав погляд від своєї тарілки і вперше поглянув на мене в новому образі. Його обличчя аж п’ятнами червоними пішло. Щелепу щосили стиснув, тільки й того, що не чути скрежету зубів. Насупився! Впевнена - пізнав! Поклав серветку на стіл і відкинувся на спинку стільця.
“Чого чекаєш?”, - подумки запитала його я, бо очікування гірше самого вирока.
Та на мій подив Марк не поспішав виводити мене “на чисту воду”. Натомість, все ще продовжує мене уважно та прискіпливо розглядати. Здається, що кожен помах моїх вій, кожен мій вдих та видих, не залишається без його уваги.
- Еміліє, ти нічого не з’їла! Скуштуй ось цю печеню, дуже смачно! - турботливо пропонує Оксана Михайлівна.
Починаю червоніти від такої кількості уваги. Яке там з’їсти бодай хоча б щось? Та в таких умовах і шматок до горла не полізе!
- Ти така гарна сьогодні, Еміліє! - з захватом у голосі вимовляє Марія. - Напевно, коли виросту теж фарбуватися не буду! Бо так мене точно заміж ніхто не візьме!
- Ну то зрозуміло, для чого було це шоу! - з металевими нотками в голосі промовляє батько і переглядається з Віктором Івановичем.
Одна я почуваю себе повною дурепою, в одному кроці до повної ізоляції, завдяки батьку! Авжеж, кинеться на порятунок занепалої доньки, будь якою ціною, навіть ціною мого щастя та свободи!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В кроці від кохання, Олександра Малінкова», після закриття браузера.