Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

всі чотири члени Президії “Союзу Визволення України” були діяльними членами “Революційної української партії”, перша брошура якої носить назву “ Самостійна Україна”. А саме: О. Скоропис-Йолтуховський та М. Меленевський, які були членами-основоположниками “Спілки”, що проголосила себе федеративною частиною Російської соціал-демократичної партії»[206]. Далі А. Жук, український соціал-демократ, та М. Залізняк, український соціяліст-революціонер. Інші «відступники» від ідеї Самостійної України повернулися до цього гасла аж з проголошенням IV Універсалу в кінці 1918 р.

В різних писаннях представників українських соціал-демократів ми часто зустрічаємо погляд, що для нормального відродження України треба було з початку пройти велику підготовчу працю для соціального розвитку народних мас в «умовах реформованої Росії», тому пропаганда «Самостійної України» після їх погляду була передчасною, не мала підложжя. А треба їх спитати: «А скільки часу на це треба, щоб ці умови назріли?» Це погляд був хибний та стоїв нам дуже дорого, бо вся наша національна катастрофа була причиною цього помилкового погляду.

Ми ж знаємо, що стоїло тільки РУП розповсюдити в українській мові свої брошури «Самостійна Україна», «Дядько Дмитро» та «Чи єсть тепер панщина», як в 1902 році по всій Україні спалахнули селянські повстання. Далі відомо нам, що в 1917 році, ще ніяких таких «умов реформованої Росії» в Україні не настало, як у листопаді того року при виборах до «Всеросійських Установчих Зборів» українські соціалістичні партії зібрали в Україні до 3/4 всіх голосів, і дістали їх тому, що були вони українськими партіями, а не московськими, бо якраз усі російські партії провалились. Далі в грудні 1917 року до «Українських Установчих Зборів» по тих районах, де ті вибори відбулися, наші українські партії дістали 9/ю усіх голосів. Так чому ж би агітація за «Самостійність України» та визволення українського народу від національної та економічної неволі не могла мати успіху? Неправда, могла б мати колосальний успіх, тільки треба було до цього доло-жити рук та самим вірити в справу «визволення України», а не чекати, що те «визволення» прийде з чужих рук. В цьому виявилася й у нашої, хоч і революційної, молоді, просто підсвідомо, психологія нації-раба, що породила 300-літня неволя українського народу під Москвою. Матеріал, на який мусила тоді опертися наша національна революція, була безземельна та малоземельна селянська маса. У нас тоді було 64% малоземельних і 10% безземельних селян від всієї людності. Міський пролетаріат становив тоді хіба 1% і був абсолютно чужого національного походження або зденаціоналізований взагалі. Коли пролетаріат був тоді зацікавлений у революції, то мусив би сам українізуватися та йти разом із селянською масою.

РОСІЯ ЗАВЖДИ, ЯК КУЛЬТУРНО, ТАК І ЕКОНОМІЧНО, ВИЗИСКУВАЛА УКРАЇНУ НА КОРИСТЬ ЦЕНТРУ, НІЧОГО ЇЙ ЗА ТЕ НЕ ДАЮЧИ, ТОМУ ПОСТУЛАТ «САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНИ» БУВ І ЄСТЬ ЄДИНИМ ВИХОДОМ ІЗ ЦЬОГО ПОЛОЖЕННЯ.

Хоч пани Антоновичі та Грушевські, а зокрема Винниченки і залишилися «чесні з собою» і не зрадили «єдиного революційного фронту, також здобутків революції та загальноросійської культури», зате Україна і українці попали в сучасне безвідрадне становище, і треба чекати може ще 1/2 століття, щоб з’явилася ще раз така нагода досягти нашої державної самостійності, яку ми так «геніально» прогавили в році 1917. Мали ми тоді 3 мільйони українського війська, яке могли виставити проти Росії і Польщі та захорони-ти нашу свободу, бо воно стояло тоді на фронті та чекало наказу з Києва

(III військовий з’їзд 18 травня 1917 р.). І ще й тепер наші соціалісти ставляться до бл[аженної] п[ам’яті] Миколи Міхновського і до його євангельського заповіту з резервою, а коли б ми стояли твердо на позиціях перших часів РУП, працювали б і далі в тому ж напрямі, борячись за «самостійну і соборну Україну», то тепер ми мали б НАШУ УКРАЇНУ ОДНІЄЮ З СИЛЬНІШИХ ДЕРЖАВ СХОДУ ЄВРОПИ, ЗБУДОВАНУ НА ПІДСТАВІ ПОТРЕБ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І СИЛОЮ САМИХ УКРАЇНЦІВ, а Микола Міхновський був би пророком нашого національного визволення.

Нехай же ці неудачі нас не розчаровують, будемо й далі працювати в дусі заповіту Миколи Міхновського та, як сказав Андрій Мельник, закінчуючи III Великий Збір українських націоналістів 30 серпня 1947 року:

«Розгортаймо гордий наш прапор, щоб занести його до Золотоверхого та поставити його на бані Св. Софії!»

Авґсбурґ, 30.XII.1947.

Віктор Андрієвський. Микола Міхновський (Нарис суспільно-політичної біографії)

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Українська література дуже бідна на життєписи наших визначних людей, особливо ж — політичних діячів.

У свій час, коли до нашого розпорядження були матеріали книгозбірні НТШ у Львові, автор цих рядків (навесні 1943 р.) дістав завдання написати життєпис Миколи Міхновського для нашої повстанської армії.

Використовуючи ті матеріали, він склав опис життя і діяльності М. Міхновського. Той матеріал був надрукований на машинці в чотирьох примірниках (понад 100 сторінок машинопису). За моїми відомостями, з того — три примірники десь під час ревізії сконфіскувало Ґестапо, а один примірник таки мав дійти до свого призначення. Оце й усі мені відомі спроби зібрати систематичний матеріал про життя і діяльність Небіжчика.

Тепер нижчепідписаний знову одержав це саме завдання. Але, на жаль, до свого розпорядження не мав ніяких оригінальних матеріалів. Користувався головно спогадами сучасників, а в першу чергу близького співробітника і приятеля Миколи Міхновського — інж. Юрія Колларда та недавно померлого підполковника Вартоломія Євтимовича, а частково і — власними, бо близько знав Миколу Івановича і деякий час із ним співпрацював. Історичні дати я підкріпляв даними з «Історії України» Дмитра Дорошенка, як і деякі факти взяті звідти ж. В примітках показані джерела, якими автор користувався. Якщо ж цей нарис-компіляція вийшов дуже неповним і недосконалим, то автор цілком того свідомий. Причиною є повний брак оригінальних джерел. Хочу, щоб ця моя спроба послужила спонукою для наших фахівців-істориків виконати ліпше мою роботу.

Віктор Андрієвський

14 травня 1950 р.

Міттенвальд. На чужині.

МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ

В житті нашого народу немало історичних трагедій і трагічних постатей. Але певно, що одна з найтрагічніших — це постать Миколи Івановича Міхновського.

Ціле своє життя він працював