Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мене послано вітати Полтавську думу з нагоди великого українського свята — вшанування сина українського народу і славного українського поета Івана Котляревського. Харківська українська громада передала мені привіт в мові поета. Якщо ж мені заборонено його відчитати в нашій мові, то я в другій мові не уважаю можливим це зробити. Тому передаю п-ві голові обгортку з привіту, а самий текст зверну моїм землякам у Харкові. Але я протестую проти поступування пана голови як протизаконного і заявляю, що оскаржу його до Сенату...
З тими словами він витягнув текст, поклав його до кишені свого фрака, а обгортку передав Трегубову. За його прикладом пішли й інші делегати з «російської» України. Тоді в залі залунали вигуки: «Ганьба!..» «Ходім звідси!..» і т. д. Трегубов зомлів, завіса опустилася під оклики і свист, присутні вийшли із зали. На цьому звичайно мемуаристи кінчають опис події, додаючи хіба те, що її рознесли по цілому світі газети з відповідними коментарями.
Але не згадують, що М. Міхновський згідно з постановою Полтавської думи вніс скаргу до російського сенату, а відповіді на неї ні він, ні Дума не одержали. Випадок у практиці російського сенату дуже рідк[існ]ий, пояснюється він тим, що дійсно такого закону, що забороняв би публічне вживання української мови в російській державі — не було. Були, натомість, адміністративні розпорядження, і то часто таємні[221]. Тому сенат не міг оперти своє рішення на законі, а правник, і то високої класи, М. Міхновський знав як правно обґрунтувати свої виправдані домагання, захищаючи честь і гідність свого народу не тільки перед найвищою законодавчою (в той час) інституцією Російської імперії, а й перед цілим культурним світом.
ЕВОЛЮЦІЯ І РОЗПАД РУП
Як ми вже згадували вище, гасла «Самостійної України» не довго присвічували членам РУП. Вони швидко еволюціонували від них у бік соціалізму марксистського толку, що в ті часи був модним серед російської інтелігенції.
Та дамо слово в тій справі одному з основоположників і найбільш заслужених членів РУП — Юрієві Коллардові:
...Наша молодь, члени партій, що були все ще під впливом російських соціалістичних революційних партій, особливо партії соціал-демократичної, легко зрадили цьому заповітові. Вже на другому з’їзді цієї партії в кінці 1904 року одна група РУП стояла за самостійне існування партії та визнавала автономію України (М. Порш), а друга група поставила своїм завданням з’єднання з російською соціал-демократичною партією і таким чином «перешкодити відтягненню українського пролетаріату в бік буржуазно-радикальної «Самостійної України», себто перешкодити «затємнєнію класоваго сознанія украінскаво пролєтаріата» та направити його у спільну могутню річку пролетарського руху всієї Росії... Ці елементи організували т. зв. «Спілку», що влилася до російської СДРП та цілком вийшла з РУП. На цьому з’їзді один тільки М. Порш непохитно тримався позицій національної розбудови України і виголосив реферат, у якому обґрунтовував ідею «Самостійної України» як необхідну передумову для економічно-продуктивного розвитку України, але більшість була проти того, і тому був прийнятий постулат автономії України. Нарешті на ІІІ-му з’їзді (грудень 1905 р.) РУП змінила свою назву на «Українську соціал-демократичну робітничу партію» (УСДРП)...
Найбільший удар РУП завдав сам Д. Антонович. Від гасла «Самостійна Україна» він поволі дійшов до твердження, що «національне питання вигадала буржуазія, щоб затемнювати самосвідомість пролетаріату», і нарешті дійшов до «неіснуючого національного питання»[222]. В 1905 р. він вийшов з РУП, не пристаючи на автономію чи федерацію України, і в партію УСДРП також не пішов[223]...
На таку еволюцію слабших духом членів РУП безперечно найбільшою мірою впливали настрої російського оточення. Російські революціонери різних напрямків всі однаковою мірою почали цькувати РУП за її нібито «шовінізм».
В російській соціал-демократичній газеті «Искра» за 1904 р., з якою коо — перували наші колишні рупівці та «Спілка», було, напр., сказано:
Первой офіціальной брошюрой Украінской Революціонной Партіі била діко-шовіністіческая «Самостійна Україна» (Нєзавісімая Украіна). На нєй нє так от-разілся шовінізм партії, как шовінізм єя автора, которий, к слову сказать, к партіі нікогда нє прінадлєжал» (себто М. І. Махновський. — Ю. К.)...[224]
Для декого являється загадкою, чому власне творець і ідеолог РУП — М. Міхновський — сам до неї не належав. Але для людей, що ближче М. Міхновського знають, це цілком зрозуміле: Микола Іванович Міхновський дуже добре знав тодішні настрої, обставини, а головне — людей, що РУП закладали. Для нього було ясно, що ані М. Русів (який незабаром вступив до УСДРП і помер в 1909 р.), ані Д. Антонович, що вже пройняті соціалістично-класовим духом і доктриною, довго на позиціях «Самостійної України» не встоять. А сам автор «Самостійної України» не хотів зривати зв’язків ані з колишніми однодумцями, ані із заснованою ним же партією. М. Міхновський був просякнутий не матеріалістичним світоглядом, а українськими історичними, національно-державницькими традиціями. Він був вірний своїй присязі братчикам — тарасівцям. В нього вдача була козацька, а не пролетарська. Отже, ціла його духова істота бридилася тієї російсько-інтернаціонально-пролетарської віри, яка все більше притягала і втягала до себе його слабодухих земляків. Власне до того часу (1903 р.) належить епізод, який найбільше характеризує його духову істоту.
Якось у Петербурзі серед тамошньої прогресивної громадськості йому довелося зустрітися з одним із таких земляків, про яких він згадує в «Самостійній Україні» — з відомим російським письменником Володимиром Галактіоновичем Короленком. Коли його представляли Міхновському, він сказав: «Я ренегатам руки не подаю...». Таким був Микола Іванович Міхновський: послідовним, упертим у своїй послідовності сином козацького народу!..
Очевидно, що його вчинок обурив більшість його ліберальних земляків. Але меншість — дуже маленька меншість, і то з молоді — була захоплена: це ж був гідний наслідування вчинок українця-націоналіста...
До цього хіба не зайвим було б додати, що М. Міхновський і об’єктивно мав рацію. Короленко якось на пряме запитання: «Яку батьківщину він уважає своєю?» — відказав просто: «Моя родіна — вєлікая русская література»! Він для українського державницького руху ніколи нічого, крім шкоди, не зробив. Тому, коли влітку 1918 р. ліберальна російська інтелігенція у Полтаві, де він жив, влаштувала для нього ювілейне свято, то всі українці, вже без різниці партій і напрямків, вшанували те свято демонстративною відсутністю...
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПАРТІЯ
Отже, незважаючи на зраду ідеї «Самостійної України» більшістю рупістів, М. Міхновський не впав у розпач і рук не зложив. Він закладає (1903 рік) нову партію, яка мала на прапорі це саме гасло, але певніших членів, — Українську народну партію (УНП). До неї, крім самого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суспільно-політичні твори», після закриття браузера.