Читати книгу - "Новенька, Мар'яна Доля"

Цієї миті двері спальні відчинилися і до кімнати зазирнула висока темноволоса дівчина, яку Ліза не знала. 

 — Що, прочунялася, красуне? — весело спитала незнайомка. — А я тут трохи музичку послухала, нічого?

 — Все добре, — Ліза-Кіра кивнула головою. Так незвично було з довгим, майже до пояса, волоссям. І  — от засада — Ліза не знала, про що говорити з цією дівчиною, адже гадки не мала, хто вона така. Може, подруга Кіри? Або її сестра? 

Втім, чорнявка, здавалося, зовсім не потребувала активного співрозмовника — вона й сама не вмовкала ні на хвилину. 

 — Ой, вечірка була така крута, — теревенила дівчина, беручи з полички біля дзеркала флакони парфумів і нюхаючи ковпачки. Потім вибрала один із них і щедро напахтилася. — Тільки даремно ти випила ті таблетки, та ще й мартіні полірнула. Ти ж зовсім в дрова була, як ми з Деном тебе на таксі додому доставили. Добре, що родаків твоїх немає. Ден одразу поїхав, у нього справи, а я залишилася, бо раптом тобі погано стане. Але нічого, виглядаєш, як огірочок! 

 — А, ясно, — пробурмотіла Ліза. — Дякую!

 — Та немає за що. Тільки ти більше такого не роби. Та ну його в баню, того Марика. Хай гуляє з ким хоче. Чого ти так розпереживалася через те, що він прийшов на вечірку з Дашкою? У нього ж сьогодні одна пасія, завтра — інша. А ти ридала в туалеті... смішно, дорогенька. Ще моя бабця казала: “Хлопець — не трамвай, пішов — не доганяй. Все одно буде наступний”.

Раптом у сумочці, яка валялася на кріслі посеред недбало розкиданого одягу, пролунав мелодійний сигнал. 

 — О, хтось тобі пише. Ану, дай, я гляну, — безцеремонна Кірина подружка тут же відкрила сумку і витягла звідти новенький рожевий смартфон. Щось там поклацала наманікюреним нігтиком, а потім зі сміхом передала Лізі. — Подивись, це від твого палкого шанувальника!

Ліза поглянула на екран і прочитала ім’я відправника: Роман Неділько.

Це ж їхній однокласник!

 Їй стало цікаво, що хлопець пише Кірі.

Повідомлення було не надто довгим.

“Привіт, як справи? Може, сходимо в кіно?”

 — Дивись, яким ти шаленим успіхом користуєшся! — не вгавала чорнявка. — А цей Роман симпатичний. Але знаєш, він дуже дивний. Хочеш, щось цікаве про нього розкажу?

 — Давай, — Ліза не заперечувала.

 — Він живе по сусідству з моєю тіткою. І от вона розповідала, що в нього немає батька, а тільки мати і сестра. І мати поїхала в Польщу на заробітки, а Роман живе сам. Ну, з сестрою малою, вона в другому класі навчається. Уявляєш? Ото класно, мабуть, коли ніхто не капає на мізки, можна робити, що хочеш! 

 — Але разом з тим треба за дитиною дивитися, — сказала Ліза. Тепер вона зрозуміла, що то була за дівчинка, яку Роман сьогодні  забирав зі школи.

 — Ой, Кіруню, ти сьогодні якась така нудна! Якраз до пари Ромчику! Може, сходиш з ним на побачення? І малу з собою візьмете. Всі будуть думати, що ви молоді батьки!

 — Та ну тебе, не піду я ні на яке побачення, — відмахнулася Ліза. 

Вона взяла телефон і набрала відповідь Роману: “Дякую, але іншим разом”.

Ліза боялася, що не зможе поводитися природньо у ролі Кіри. Он навіть подружка помітила, що вона “якась не така”. А на побаченні з хлопцем Ліза, хоч і в чужому образі, зовсім розгубиться. Адже вона ніколи не ходила на побачення, гадки не має, що потрібно робити, про що говорити. Ще осоромиться!

Ні, краще посидіти вдома та дочекатися, поки цей експеримент скінчиться, і знову стати самою собою.

У своєму тілі, виявляється, їй було набагато комфортніше, хоч воно і не виглядало таким ідеальним, як у Кіри...