Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

— Заходь уже, — не витримав Яровий і підштовхнув мене до тьмяної прихожої.

Зачинивши за собою двері, знайшов мою руку та, переплівши наші пальці, повів уперед до ще одних зачинених дверей.

— Ласкаво прошу до агентства нишпорок.

Я аж рота роззявила, переступивши поріг… офісу? Вітальні? Нелегальної ай-ті компанії? В кімнаті, де ми опинилися, стояв великий диван і висіла плазма, але окрім цього місця вистачило і на десяток комп’ютерних столів, за якими працювали якісь люди, вистукуючи пальцями по клавіатурі, розмовляючи з кимось по телефону. Повна жіночка, стоячи до нас спиною, діставала з полиці теку.

Я аж підскочила, коли вона раптом вигукнула:

— Яка бісова миша запхнула справу Орловського до незавершених?!

І вирячила очі, коли вона обернулася.

— Світлана… Андріївна?

А це була саме вона, моя добра фея, завідувачка служби покоївок у «Ореолі».

— О, привіт, нещастя моє, — широко всміхнулася жінка. — Я вже думала, що Денис ніколи не дотумкає тебе до нас привести.

За дальнім столиком пхикнули, і скрипучий голос пробурчав:

— Ще невідомо, чи можна їй довіряти.

Ні, більшого потрясіння дістати я вже не сподівалася. Але на мене, підозріливо примруживши очі, дивилася Надія Микитівна – «митний контроль» нашого університету.

* * *

Поки мене відпоювали чаєм, Денис, сидячи поруч зі мною на дивані, розповідав про агентство, де зібрав усіх найталановитіших нишпорок, що тільки зміг віднайти. Представив мені свого друга Арсена, рудого бородатого айтішника, з допомогою якого Дарій та команда змогли відслідкувати маячок з куртки Арського.

А ще я впізнала одну з покоївок, що працювала, здається, на четвертому поверсі.

— Вибач, — сумно мовила вона. — Якби моя напарниця не попросила її замінити на денну зміну, ми б, може, швидше тебе врятували. Або й… не дозволили їм тебе забрати….

— Але тоді місія б провалилася, — прокряхтіла Надія  Микитівна. — Дівка жива-здорова, тому досить соплі жувати!

От ніколи я її не любила, цю стару ропуху…

І якби не тепла рука Дениса, що притягнула мене в його обійми, я б не стримала емоцій, розповіла б, як то, сидіти з такими ж дівчатами в сирому підвалі. А ще як приємно, коли тобі колять бозна-що бозна-яким шприцом…

Поцілунок у скроню не лише миттю пробив злісну кульку всередині мене, а й допоміг натягнути широку посмішку, майже щиру між іншим.

— З тобою, Ксеню, — тихо мовив чоловік, — у нас повністю укомплектована команда. Хіба що… добре було б ще економіста знайти. А то самому мені з цим трохи важкувато.

І саме це змусило мене повністю переключитися. Бо єдине, що не давало спокою у всій цій історії, що моя крута напарниця втратить роботу. А заробіток її великій сім’ї просто необхідний.

— Вважай, що економіст у тебе вже є! — радісно підстрибнула я. — При чому, дипломований і дуже відповідальний! Піду їй зателефоную?

Яровий фиркнув.

— Звичайно. Вперед, агент «шило в одному місці»!

І я, обійнявши його за шию, цьомкнула в щоку та пострибала зв'язуватися з Ваською.