Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

— Привіт, як ти себе почуваєш? — весело промовляє він, і ставить у вазу на тумбочці мої улюблені тюльпани. — Я тут тобі фрукти купив, саме ті які ти любиш!

— Дякую, але не потрібно мені це все! В мене є чоловік, який про мене чудово попіклується, — складаю руки на грудях, і навіть не дивлюся в бік В’ячеслава.

— І де ж твій чоловік? Щось не видно, щоб він до тебе приходив! — вигукує з неприхованою єхидністю він.

— Він просто зайнятий на роботі! — вигукую я, і прямую до ліжка.

— Знову зникнув як і тоді!

— Це вже не твоя справа, ясно! — вигукую я, доходячи вже до ліжка.

— Може поки ти тут, він там з своїми коханками розважається! — доволі голосно промовляє В’ячеслав, а я  сідаю на ліжко.

— Вийди, будь ласка, і більше ніколи до мене не приходь! — вигукую я, вказуючи рукою на двері. — І віник свій забери! — кидаю в нього букетом тюльпанів.

Знову вирішив позловтішатися наді мною. Не вийде! Думки де може бути Максим не покидають мене, і відкривши шухляду я знову постаралася додзвонитися до нього, але все без успіхів. Я дивилася на свою обручку, і прокручувала її на своєму пальці. Сумні думки геть не покидали мою голову. Я не знала, що з чим робити. І тут двері палати відкрилися, і до мене заходить лікар.

— А що це у вас з настроєм?  Не сумуйте скоро ми вас випишемо! Аналізи у вас хороші. Тож для суму не повинно бути причин, — весело промовляє лікар, і сідає на стілець біля мене.

— Це дуже добре, а то мені потрібно вирішувати проблеми!

— Не спішіть навантажувати себе проблемами! Відпочиньте! — Як ви себе зараз почуваєте? — запитує лікар, і починає вимірювати мій тиск.

— Та голова трохи болить, шум у вухах і інколи буває ще й нудота.

— Зрозуміло! Такий вас стан скоро пройде. Головне не сумуйте, а то сум не пришвидшить ваше одужання, а тільки його уповільнить, — промовляє чоловік, і впевнившись, що в мене нормальний тиск піднімається зі стільця, знімає з моєї голови пов’язку, щоб оглянути мою голову.

— Рана у вас вже загоюється, тож можна знімати пов’язку.

Коли лікар іде, я підходжу до вікна, і дивлюся на людей, які йдуть по дорозі. Але через декілька хвилин мою увагу відволікає стукіт дверей, я обертаюся і бачу маму.

Вона заходить до палати зовсім не одна, а з В’ячеславом. І мало того, вона тримає його за руку, як школяра. Моєму здивуванню просто немає меж, і я підходжу до ліжка. Мама зразу підходить до мене, і бере мене за руку.

— Доню, як ти себе почуваєш? — запитує стурбовано вона дивлячись на мене.

— Мамо, все добре мене скоро виписують, — вимовляю я, та сідаю на ліжку.

— Ну, ось коли випишуть забирай свої речі, і повертайся додому.

А я бачу мама не втрачає спроб, щоб мене повернути до В’ячеслава. Бо мені чомусь здається вона не дарма його сюди приволокла.

— Мамо, я заміжня жінка, і буду жити в своєму домі поряд з моїм чоловіком!

— І де твій чоловік зараз?! Зникнув, як тоді перед весіллям, — з легкою іронією промовляє вона. — Доню, чому ти вийшла заміж за Максима, а не за Славочку?! Він кохає тебе,  і міг навіть на руках тебе носити. І як Максим би не зникав! — наголошує вона, а я просто набираю в легені повітря, і мовчу. В такі моменти просто жахливо не вистачає Максима.

— Мамо! Я вже жила з В’ячеславом, тож другого шансу не буде! — вимовляю я, і лягаю на ліжко.

— Миро, я не хотів тобі говорити, але я вчора бачив Максима з дівчиною. Вони трималися за ручки та пішли до ресторану, — спокійно промовляє В’ячеслав, пиляючи мене своїм поглядом.

Максим би мені не зраджував, але сумніви є. Але не з приводу того, що сказав В’ячеслав, адже він все це вигадав, щоб посварити мене з Максимом. І зараз мама ще почне говорити своє. Але я їм не повірю. Хоча сумніви в мене з приводу іншого! Тоді коли я побачила Максима з іншою, де він гуляв з якоюсь дівчиною за ручки. Максим так, і не сказав мені хто вона, і це досі не дає мені спокою.

— Доню ти краще розкажи мені, що сталося три роки тому? — запитує в мене серйозним поглядом мама, і дивиться на мене.

Ні я не можу їй про це сказати! Я напевно ніколи не наважуся на це. Ще не вистачало, щоб маму після моєї розповіді теж в лікарню забрали.

— Та в компанії, в якій я працювала три роки тому до мене почав залицятися бос, і саме через це я звідти звільнилася. І цей бос виявився батько Максима. Ось така історія! — промовила ледь помітною посмішкою я.

— Нічого собі поворот! Але ж В’ячеслав у тебе перший був?

А мама в мене не промах! Навіть при В’ячеславі не соромиться запитувати про таке.

— Мамо! Я не збираюся тобі звітувати про моє особисте життя! — мама лише скривила обличчя, і швидко перевела тему.

Коли вони нарешті пішли, я змогла видихнути. І побути в тиші зі своїми думками.