Читати книгу - "Гірка правда"

Від самого постання ОУН, ця організація поставила собі за мету: побудову Української Самостійної Соборної держави (УССД), тобто держави на всіх, на розсуд ОУН, українських етнічних землях. Метою ОУН було побудувати українську державу не взагалі, а з конкретною формою державного устрою. Ідея побудови придуманої ОУН держави стала "ідеєю фікс", хворобливою, поза нею діячі ОУН не бачили, не хотіли бачити ні укладу політичних і мілітарних сил у світі, ні свого, тобто ОУН, місця в ньому. Запаморочені донцовською теорією про виправданість стосувати силу, підступ, терор -українські націоналісти не бажали рахуватися з реаліями цього світу, вони відкидали розумове міркування, вважаючи, що воля вирішує все.

Ці прикмети ОУН мають своє відзеркалення у "Декалозі", першою точкою якого є: Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї А десятий пункт: Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства і простору Української держави ОУН, прагнучи до побудови держави, каже, що вона має бути побудована на засадах: всеукраїнства, надпартійності і монократизму [194] Сказане тут, узяте з постанов І Конгресу українських націоналістів. "Всеукраїнство" означає узурпацію ОУН влади над усім народом. "Надпартійність" означає, що ОУН вважає себе неначе "орденом луччих людей" і стоїть вона понад будь-які інші політичні утворення. "Монократизм", це ніщо інше, як "вождівство".

Така держава означає фашистську державу. Сама ОУН була побудована "на образ і подобу" фашизму. її програма, ідеологія, стратегія й організаційна структура формувалися під... впливами фашизму й націонал-соціалізму з одного й більшовизму з другого боку. [195] Про фашистську суть ОУН свідчить також праця чільного ідеолога ОУН, Миколи Сціборського п.з. "Націократія".

Таку державу намітила собі збудувати ОУН революційними, вольовими методами, шляхом бунту. Це немов, за словами д-ра Андрія Білинського,... бунт, але не бунт свідомих своїх інтересів і можливостей досягнення тих інтересів людей, а бунт раба-гайдамаки, "ідейного" і фанатичного, та водночас тупого і політично малограмотного, який декламує про революцію, а не вміє політично передбачувати й брати відповідальність за наслідки бунту-революції [196]

Замість того, щоб брати до уваги конкретні інтереси нації - ОУН поставила собі "остаточну мету": побудову фашистської української держави.

При цьому треба пам'ятати, що держава сама по собі не може бути метою. Держава сама по собі не є носієм моральних вартостей, держава стає носієм таких вартостей, коли разом з нею розвиваються такі етичні вартості, як -любов, людяність, пошана особистості.

Проте така держава не узгоджувалася зі способом бачення ОУН, котра державу бачила крізь призму науки Дмитра Донцова. В такій державі не мали місця такі доброчесності, як любов, милосердя, людяність, пошана особистості, рівність щодо права, толерантність, терпимість Щодо національних і релігійних меншостей.

У постанові І Конгресу українських націоналістів -розділ IV, "Зовнішня політика" написано: Відкидаючи в засаді традиційні методи української політики орієнтуватися У визвольній боротьбі на котрогось із історичних ворогів Української Нації, українська зовнішня політика здійснюватиме свої завдання шляхом союзних звязань із тими народами, що вороже відносяться до займанців України... [197]

У цьому контексті слід пригадати, що: а) ОУН відкидала політику С. Петлюри, бо він орієнтувався на Польщу, а вона в розумінні ОУН була "історичним ворогом української нацiї, ОУН відкидала також політику гетьманців, які орієнтувалися на Росію, як теж історичного ворога української нації; б) "займанцями" для ОУН перш за все була Польща; в) вороже до Польщі ставилася Німеччина, тому й ОУН орієнтувалася на неї.

Які були результати цієї орієнтації ОУН - показала практика. ОУН, яка репрезентувала горстку українських націоналістів, коли б її лідери думали логічно, навіть мріяти не повинна була про співпрацю з Німеччиною. Німеччина за часів Гітлера стала світовою потугою, яка ставила собі метою підкорити світ, а в першу чергу Східну Європу, отже й Україну. В планах Німеччини ОУН могла рахуватися лише як сила, яку можна використовувати до диверсійних цілей. Так теж ОУН трактували німецькі чинники. Вони, німецькі чинники, ніколи не входили в партнерські стосунки з ОУН, вони її трактували інструментально, що й підтвердив розвиток подій.

Спочатку ОУН використовувалась Абвером. Контакти ОУН з цією військовою німецькою розвідувальною установою були вершком, розмови ОУН ніколи не вийшли поза розмови з шефом Абверу, адміралом Канарісом, котрий очолював цю установу від 1935 до 1944 року. Після розламу в ОУН Абвер більше мав контакти з ОУН-б, тобто з ОУН Степана Бандери - "Консула-II", хоч Абвер не залишав користуватися послугами ОУН-м. На той час ОУН-м знайшла собі нового протектора: Гайнріха Гіммлера, котрий від 1929 р. очолював СС, від 1934 по сумісництву Гестапо і від 1936 поліцію. Контакти ОУН-м сягали аж до самого Г. Гіммлера, до того воєнного злочинця, котрий, арештований після поразки Німеччини, вчинив самогубство. Оце й були головні "співробітники" ОУН, а на ділі ті, котрі, керуючись виключно власними інтересами, доручали ОУН (обом) такі чи інші завдання. Існував, правда, ще третій рівень контактів ОУН з німцями - в Генеральній Губернії з генеральним губернатором Гансом Франком. Та це вже був рівень державної адміністрації територіального значення. ОУН-м виконувала там спеціальне завдання, про яке губернатор Ганс Франк сказав у Кракові 15.08.1942 p.: Треба сказати, що в інтересі німецької закордонної політики слід підтримувати напруженість між поляками і українцями. [198] Провідник УЦК, д-р В. Кубійович навіть "удостоївся" бути прийнятим губернатором Г. Франком, засудженим у Нюрнберзькому процесі як воєнний злочинець до смертної кари і страчений.

Німецькі служби використовували оунівців як служаків, а в той же час недосвідчені в політиці "проводирі ОУН думали, що вони співпрацюють з німцями, хоч