Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

Насправді мені хотілося справжнього сімейного щастя, такого, яке було в моєї родини за життя мого батька. Він був веселою людиною і завжди знаходив вихід з будь-якої ситуації, якою б складною вона не була. Оптимізм завжди був основою нашого сімейного життя.

Та після смерті батька все змінилося. Світ став сірим і втратив свої яскраві фарби. Але заради матері я зібрала всі свої сили і пішла працювати, щоб допомогти зводити кінці з кінцями. Я почала своє життя з нової сторінки, викинувши з неї непотрібних людей, одним із яких був В’ячеслав. І повертати його в своє життя я навіть не збиралася.

 Ніч опустилася на місто, і я відчувала, що стою на порозі великих змін. Можливо, десь там, у майбутньому, на мене чекає справжнє кохання, таке, як у моїх батьків. Але зараз, у тиші своєї кімнати, я просто намагалася зібратися з думками і знайти свій шлях у цьому світі.

Максим

Вечір був просто чудовим. Правда, я зовсім забув по дорозі купити їй квіти. Що ж вона зі мною робить! З нею я забуваю про все на світі, і хочеться бути поруч лише з нею. Проте я помітив, що вона не готова до стосунків. Чому? Що за цим ховається? Можливо, у неї були настільки погані колишні стосунки, що вона тепер прагне лише свободи.

Коли ми прощалися, мені дуже хотілося поцілувати її пристрасні, злегка рожеві губи. Але я втримався, щоб не налякати дівчину. Мирослава попрощалася зі мною та піднялася до свого під’їзду. Я стояв, мабуть, хвилин п’ять, зачарований, а потім сів в авто. Їхав я зовсім не додому. Мені потрібна була порада сестри, як жінки, щоб зрозуміти, чи дію я правильно.

Хто, як не вона, зможе дати гідну пораду своєму меншому братику? Сестра була для мене всім – однією з найдорожчих і найрідніших людей. Вона завжди підтримувала мене, хоча в самої життя теж було нелегким. Батько змусив її одружитися з нелюбом. Мені ніколи не подобався чоловік, якого батько обрав для сестри. Він був дуже дивним та неприємним, але сестра не скаржиться.

Я вже давно мрію про сім’ю, дітей, але поки що це здається недосяжним. Мирослава тримає мене на відстані, не дозволяючи зробити навіть крок вперед. Без неї всі ці мрії втрачають будь-який сенс. Кожен день без її посмішки і тепла – це як спроба будувати замок з піску на березі моря, коли хвилі безжально змивають усі зусилля.

Соломійка зустріла мене на порозі свого будинку, і я, побачивши її, не зміг стримати радісну посмішку.

— Братику, як я за тобою скучила! Здається, тільки тиждень тому бачилися, а я вже скучила, — промовила вона з такою теплотою, що її обійми здавалися найкращим притулком у світі.

Її голова притулилася до моїх грудей, і цей момент здавався нескінченно прекрасним.

— О, у нас гості! Привіт, Максе! — раптом вигукнув Ілля, простягаючи руку для дружнього потиску, коли Соломійка нарешті мене відпустила.

— Привіт! Як ви тут? Не сваритеся? — запитав я, піднімаючи ліву брову з легким піддражнюванням.

Минулого тижня Ілля дуже сильно посварився з сестрою і її навіть забрали до лікарні. Тож зараз мені б хотілося щоб подібних ситуацій не траплялося.

— В нас все добре братику! Не хвилюйся! — посміхаючись відповіла сестра і взявши мене за руку повела в дім.

— Якби не знав, що ви рідні брат і сестра почав би вже ревнувати. А то вже дуже теплі у вас стосунки! — мовив з неприємністю в голосі і погляді Ілля.

— Знаючи в якій сім’ї ми виросли, то триматися разом був єдиний варіант, відповіла впевнено сестра.

— Добре говоріть не буду вам заважати! — вигукнув незадоволений Ілля.

І саме через те, що в мене дуже чудові стосунки з сестрою, Ілля мене не любить і навіть ревнує до неї. Як на мене, це просто безглуздо.

— Братику, тобі чаю чи кави? — запитує Соломійка, дивлячись на мене приємним і чуттєвим поглядом.

— Нічого не потрібно, дякую! В твоєму положенні зараз потрібно побільше відпочивати. Хоч я не вагітний і ніколи ним не буду, але розумію, як важко ходити і щось робити на дев’ятому місяці вагітності, — відповідаю я, обіймаючи її за плече.

Вона кладе голову на мої груди, а я просто тримаю її в обіймах.

— Хто як не ти зрозуміє мене! Пощастить же твоїй майбутній дружині! — досить голосно промовляє сестричка з щирою посмішкою. — До речі, а в тебе є дівчина? — запитує вона, піднімаючи голову і дивлячись на мене гіпнотизуючи поглядом.

— Поки немає! Але я щиро закохався в одну дівчину, і в моїх планах закохати її в себе. Підкажеш, як зі сторони жінки це зробити найкраще? — посміхаюся дивлячись на сестру.

Її очі засяяли, і вона нахилилася ближче.

— Ну, по-перше, будь собою. Жінки — це цінують найбільше. І, по-друге, покажи, що ти дбаєш і готовий підтримати її у всьому. Це завжди працює, — порадила Соломійка, ніжно притискаючись до мене.

— Як її звуть? — поцікавилася сестра, глянувши мені в очі.

— Мирослава! — радісно відповідаю, і відчуваю, як по всьому тілу розтікається тепло. Неймовірне ім’я для неймовірної дівчини.

— Впевнена, в тебе все вдасться! Не розумію, як у такого красунчика, як ти, можна не закохатися. Надіюсь, Мирослава не проґавить свого щастя.