Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

Сестра посміхається, її підтримка завжди була моїм надійним прихистком. Її віра в мене додає впевненості, і я відчуваю, як з’являється сила боротися за своє кохання. Мирослава... Її образ постійно перед очима, її голос звучить в моїх думках.

— Дякую, Соломійко, — кажу я, міцніше обіймаючи її. — Твої слова для мене дуже важливі.

— Головне будь собою, — відповідає вона, і я розумію, що це найцінніша порада.

Підтримка сестри зігріває, наче промінь сонця у холодний день. Я знаю, що зможу підкорити серце Мирослави, бо поруч є та, хто вірить у мене. Я глянув на годинник і зрозумів, що вже час їхати. Справи самі себе не зроблять. Але так не хотілося залишати сестру. Та прийдеться.

—  Я мабуть вже поїду! Мені вже час! — промовив швидко я і піднявся з дивану.

— Так швидко! — засмучено закліпала очима Соломія.

—  Вибач, рідненька, але мені дійсно вже час! Була б моя воля, я б з тобою частіше бачився, але поки не можу!

— Я буду сумувати за тобою! — промовила сестричка і міцно обійняла мене.

На прощання я поцілував сестру в щічку і попрямував до свого авто. Вона помахала мені на прощання. Я помахав їй у відповідь та поїхав. Потрібно було завершити роботу над проектом і переглянути документи з приводу моєї майбутньої компанії. Адже від цього залежить: чи зможу я стати успішним бізнесменом без батька, чи ні?