Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

З піднятим настроєм після розмови з бабусею, я поспішив додому, щоб поділитися з Миросею цією радісною новиною. Моє серце вже наперед раділо, уявляючи, як вона відреагує на цю несподіванку. Але що чекає нас у селі? Я майже чув пульс свого серця, коли думав про майбутні пригоди, які нам призначено з Миросею.

Мирослава

Прийшовши додому ввечері, я вирішила приготувати щось поїсти. Максима не було вдома, і це дуже хвилювало мене. Я боялася, що з коханим знову, щось трапиться, і це непокоїло мене кожну секунду. Готувати щось складне я не мала бажання, тож вирішила обмежитися простим салатом і картопляним пюре — саме те, що треба на вечерю. Я не великий кулінар і створювати щось надзвичайне не збираюся.

Раптом пролунав дзвінок у двері. Я відчула, як серце забилося швидше, і з певним острахом пішла відчиняти. Хто б це міг бути? У темному коридорі, освітленому лише блідим світлом настільної лампи, я повільно відчинила двері. На порозі стояла мама. Її поява була для мене несподіванкою.

— Доброго вечора, доню! — промовила вона, але виглядала схвильованою.

— Мама, я думала, ти ще в лікарні будеш! — сказала я, впускаючи її до свого дому.

— Мене раніше виписали, — ледь чутно промовила вона, оглядаючи кухню.

— Сідай за стіл, я зараз зроблю тобі твого улюбленого ромашкового чаю, — сказала я, набираючи воду в електричний чайник.

— Доню, я прийшла попросити у тебе вибачення! — голосно промовила мама і опустила голову, в той час як я вже поставила чайник на підігрів.

— Вибач мене, що хотіла тебе звести з В’ячеславом, хотіла, щоб ти з Максимом розлучилася. Вибач. Я просто хотіла, щоб ти була щасливою. Адже я щасливою так і не стала, — її голос був дуже засмучений, і я зовсім не розуміла, про що вона говорить. У неї ж були чудові стосунки з батьком.

— Мама, про що ти? — здивовано запитала я, сідаючи поруч. — Ви з татом завжди здавалися мені ідеальною парою.

Мама важко зітхнула і витерла сльози.

— Це лише зовнішній вигляд, доню. Наші стосунки з батьком давно втратили тепло, ми залишилися разом лише заради тебе. Я не хотіла, щоб ти повторила мої помилки, тому і намагалася вплинути на твої рішення. Але це було неправильно. Максим любить тебе, і це головне.

Я підняла її голову і подивилася в її очі, повні сліз.

— Мамо, ти завжди бажала мені тільки найкращого, і я це ціную. Але моє щастя — з Максимом. І ми зможемо все подолати разом.

Мама обняла мене, і ми сиділи так декілька хвилин, розуміючи, що справжня любов і розуміння завжди знаходять шлях один до одного, навіть через всі труднощі.

Дивно це чути від неї. Невже ці хороші стосунки, на які я рівнялася весь час, були просто грою? Навіть цікаво, що вони ще приховували та вдавали. Я просто не можу повірити, що батькові жести турботи та кохання були грою. Може, мама не кохала його, але він її кохав? Я геть нічого не розумію.

— А ще я повинна була давно тобі сказати...

— Що сказати? — я напружилася, накривши картоплю кришкою та ввімкнувши плиту. Сіла за стіл біля мами.

— Сергій, був безплідним, і тому в нас не було дітей стільки років, — вимовила мама, не дивлячись мені в очі.

Моє серце застукало ще швидше. Ця новина була, як грім серед ясного неба. Я сиділа, намагаючись осмислити почуте. В голові вирували думки, одна більш неймовірна за іншу.

— Як це можливо? Тоді як я... — я не могла закінчити речення, відчуваючи, як слова застрягають у горлі.

— Ти — моя донька, але не Сергія, — тихо промовила мама.

— Невже ти зраджувала татові? — запитав я здивовано, ставлячи перед нею чашку чаю.

— Ні, — відповідає вона, зухвало піднімаючи брову. — Коли перед нами відкрився останній шанс на втілення наших мрій про батьківство. Твій батько знайшов донора, і ми вирішили скористатися методом штучного запліднення.

Мої думки розлетілися в усі боки. Усе, що я знала про свою сім’ю, раптом перевернулося догори дриґом. Я відчувала себе, ніби опинилася в іншому світі, де все було неправдою.

— Хто він? — запитала я, ледве дихаючи.

— Його звати Олександр Тихончук, — відповіла мама.

Ця інформація вибила в мене ґрунт з-під ніг. Я не могла рухатися, адже невідомі почуття паралізували мене, і я стояла в повному здивуванні. Але це було щось більше, ніж просте здивування — це був шок, що охопив мене всім моїм тілом і єством. Як може бути, що моя кров містить частинку якогось Олександра, який впевнена навіть забув, що в нього може бути донька.

В цей момент я чую, як вхідні двері зачиняються з глухим скрипом.

— Кохана, я вдома! — вигукує Максим, входячи до кухні з повним задоволенням на обличчі.

— Я бачу, у нас гості. Доброго вечора, Тетяно Миколаївно, — промовляє Максим, вирушаючи на кухню.

Мені ж у цей час потрібно заспокоїтися, тому я вирішую зайнятися салатом.

— Доброго вечора, Максиме! — радісно вигукує мама.

— Ну, я мабуть піду до себе, а ви тут говоріть, не буду вам заважати, — з посмішкою промовляє він, поцілувавши мене, і вже прямує до виходу.