Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

— А ти нам не заважаєш! Сідай поряд з нами, чаю поп’єш, — впевнено каже мама, показуючи на стілець поруч з собою. Її реакція мене здивувала, але здається, не тільки мене.

— Якщо ви наполягаєте, то приєднаюся до вас, — відповідає Максим, а я помічаю, як вена на його вилиці здригнулася від несподіванки.

— Я тут розповідала Мирі про те, що її покійний батько не її рідний, — з посмішкою додає мама, розчуливши атмосферу ще більше.

У моїй матері відбулася дивовижна трансформація. Якщо раніше її серце ледь не вибивалося з грудей, коли ми були наодинці, то зараз її щоки вкрилися ніжним рум’янцем, а обличчя не виглядає таким блідим. Чи це реакція на Максима? А можливо, після сумної розповіді вона вирішила покращити всім настрій.

— А ким же є рідний батько Миросі? — Максим здивовано подивився на мене, а потім на маму, поки я стояла біля стільниці, склавши руки на грудях.

— Олександр Тихончук. Він став донором для штучного запліднення, — відповіла мама.

— Тобто, якби не цей Олександр, Мирослави не було б? — Максим звернувся до мами.

— Саме так, Сергій сам знайшов його і запропонував стати нашим донором, — спокійно сказала мама.

В кімнаті зависла не приємна тиша і мама піднялася з-за столу. Я ж в цей момент вирішила донарізати салат.

— Я вже піду! Доню дякую за чай! — вимовила мама і обійнявши мене, вона попрощалася з Максимом та пішла.

— Що ти думаєш з приводу цього всього? Будеш шукати біологічного батька? — глянув на мене Максим.

—  Ні! Впевнена я йому не потрібна! Не хочу бути для нього несподіванкою, — вимовила, споглядаючи на коханого.

— Невже тобі взагалі не цікаво як виглядає твій батько? — здивований моєю спокійною реакцією, запитав Макс.

— Цікаво, але я не хочу розчаруватися, — сумно вимовила я, і підсіла до коханого та схилила голову на його плече.

— До речі я вже розібрався з Грановським і виплатив йому весь борг батька, — радісно промовив коханий, радуючи мене хоча б однією радісною новиною за цей день.

— Але де ти взяв такі скажені гроші? — поцікавилася я.

— Продав батьковий антикваріат.

— А якщо він про це взнає? – схвильовано глянула я.

— І що! Він вже так однією ногою в могилі. Лікарі кажуть, що більше місяця він не проживе. В нього занадто слабке серце, а через, якусь медичну сестру, яка підмінила пігулки його стан тільки сильніше погіршився. Надіюсь її знайдуть і посадять, — після слів коханого я сильно напружуюся,

Все можна збирати сумку до в’язниці. Цікаво, а Максим мені передачки буде носити? Сумніваюся! Якщо Зарубін при смерті він заяву не напише, а враховуючи, що з рідних в нього лише син і донька то вони гарантовано не будуть писати заяву. А якщо Максим вже це зробив!

— Коханий, а ти вже написав заяву до поліції на цю медсестру? — запитала стурбовано я, але на обличчі грала істерична посмішка.

— Так, вона повинна відповідати, за те що зробила, — промовив зі сталлю в голосі.

Так я повинна все йому розповісти.

— Коханий, я маю тобі дещо сказати! Одним словом та медична сестра, це я! — похиливши голову до низу відповіла я.

— Ти! Мирославо навіть ти це зробила? — глянув обуреним виразом обличчя Максим.

— Я хотіла йому помститися за все!

— Помстилася ти, і що?! Легше стало?!

— Стало! – вигукую я, і встаю виключити плиту.

— Я заберу заяву, але ти пообіцяй більше так не робити, — дивиться на мене пильним поглядом коханий.   

— Добре, я більше не буду.

— А ще хотів тобі сказати, що ми завтра їдемо в село на декілька днів, — серйозним виразом обличчя говорить Макс.

— Супер, а то я ніколи не була в селі. Цікаво познайомитися з твоїми дідусем та бабусею, — промовляю радісно розвіюючи його поганий настрій.

— Тобі сподобається, обіцяю, — промовляє коханий, але вираз його обличчя досі сумний.

— Сподіваюся на це! Я думаю нам варто відсвяткувати вирішення проблеми! — виголосила я, і дістала з холодильника шампанське, щоб хоч трохи покращити настрій коханому.

— Звісно, — стиха вимовив він.

Обожнюю такі моменти поряд з коханим, де тільки він і я. Де більше немає нікого, хто нам заважатиме. Коханий відкрив шампанське і налив його в наші келихи. Ми пили за наше кохання, та за наше прекрасне майбутнє, яке на нас чекає попереду.