Читати книгу - "Вибрані твори"

І тоді вона не хоче спокою, тоді вона в чоловікові хоче бачити «блискавок фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій». Коли «прийде кликане і ждане», вона збере в дорогу коханого і —

Любов не для того, щоб ослаблювала, щоб розніжню-вала. Любов, «мов медодайний сік», кріпитиме силу борців.

Так з любові до чоловіка народилась у неї повна любов до його ідеалів, і Олена Теліга стала революціонеркою.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Стале співробітництво у «Вістнику» Дм. Донцова, а врешті особисте знайомство й глибока приязнь з Дон-цовим розвивають талант Олени Теліги. Як висловився колись Є. Маланюк, в розвитку свого поетичного таланту йде вона вперед семимилевими кроками. В тридцятих роках стає вона в ряді найвизначніших представників сучасної української поезії. Стає членом безконку-ренційної «Вістниківської квадриґи», що складається з таких імен як Олег Ольжич, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Юрій Клен, Олена Теліга. Серед поеток-сучас-ниць вона безконкуренційна, найталановитіша.

Вона стоїть у першому ряду бою за нове обличчя української літератури, як формуючого чинника української революційної духовості. Проблематика її поезій все глибшає. Мистецькі форми все удосконалюються. Ритміка її вірша урізноманітнюється. Рими стають вишуканіші. Поетичні образи досягають майстерності.

Загнана емігрантськими злиднями в тісну кімнату п’ятого поверху, вона духово й мистецьки підноситься на найвищі вершини. Але не замикається у своєму світі; кипить працею в політичному й суспільному житті українського осередку в Варшаві.

Працює як учителька в школі. Бере живу участь в літературному житті. Скрізь кличе, будить, інспірує, захоплює, ширить ідеї українсього націоналізму. У своїй молодечості найбільш рветься до молоді. У варшавській Українській Студентській Громаді вона — постійний улюблений гість.

Жоден відчит, жодне святкування, концерт чи звичайна дискусія не відбулися без її активної участі. Студентське середовище любить її й шанує; вона старший товариш, дорадник, учитель, але й незрівнянний учасник вечірок та розривок.

Вона та її поезії, хоч у них не знайдете слова Україна, це дороговказ у змаганнях за перемогу української ідеї, без фальшивої патетики. Майже кожен її вірш вдаряє в патріотичну струну, кличе до готовності боротись.

— хіба не ясно, що тут мова про архангельську сурму вирішального бою української нації за «свій дім, свій храм»?

«Ми весь час стоїмо на грані невідомих шляхів майбутніх», — хіба це не про тимчасовість нашого стану, де ми чекаємо на останній бій невгаваючого змагатись українського народу?

Вона борець української революції. Вона не бойовик, не розвідник, не кольпортер, не організатор сталевої сітки українського підпілля. Але вона найгероїчніший бойовик у нападі на духові бастіони ворожого світу. Вона розвідник проти отрути ворожих ідей. Вона кольпортер наших ідей, що сильніші від ґранат і петард. Вона організатор духовості народу, без якої нема ні боротьби, ні перемоги.

Кожен крок у змаганнях України вона стежить і глибоко переживає. Наскок бойовиків ОУН на Городок Ягайлонський та героїзм Біласа й Данилишина вона відчула всією душею. Назавжди лишається для неї заповітом чин тих, котрі не жаліли молодого життя, а тільки того, що не можуть для України двічі вмерти. Сама рветься до чину, до організованих рядів, бо відчуває, що гріх не битись, коли інші гинуть.

— пише вона у вірші, присвяченім героям Городка. Та організована революція ще не кличе її.