Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

— Чого вам, Денисе Олександровичу? — таки спромоглася вичавити я, дивлячись на викладача з-під лоба.

— Треба поговорити.

Він хитнув головою в бік автомобільної стоянки, та я відступила.

— Мій робочий день ще не закінчився, — похмуро зауважила. — Мене звільнять. Не знаю, про що нам взагалі говорити, навчальний рік навіть не почався. А ваші справи з моєю начальницею мене не цікавлять.

— Тоді звідки ти знаєш про мої справи з Гончаровою? Здається, вчора ввечері ми з нею були не самі на четвертому поверсі. Я точно чув якісь дивні звуки.

Підловив, так підловив…

— Ваш сьогоднішній діалог був… доволі дружній, — спробувала викрутитись я, але Яровий лиш закотив очі і дістав з кишені мобільний телефон.

— Диктуй свій номер. Коли в тебе зміна закінчується?

— Пізно.

— Андріянова!

— О восьмій.

— Прекрасно. Номер!

От же ж прилип, як банний лист до сідниці! З одного боку, мені було до біса цікаво, що від мене хоче ЯДО, адже на своїх лекціях він в основному приділяв мені увагу тільки щоб покепкувати з моїх запізнень та дрімання на гальорці. Та з іншого – зі своїм списком справ би ще розібратися. Завтра вже перше вересня, а я досі не попередила Світлану Андріївну про те, що я, така жадана покоївка, – студентка, і зможу працювати хіба зранку і вночі. Не здивуюся, якщо після такого мене просто виставлять на вулицю.

— Ксеніє!

Здригнувшись, я глипнула на викладача з німим роздратуванням. А йому хоч би що! У відповідь лиш бровою повів, ніби глузуючи.

— А, до біса, записуйте, — прогарчала і, здавшись, продиктувала номер.

Дзвінки ж можна ще й ігнорувати, правильно?   

* * *  

Васька мені стільки завдань переслала, як тільки я з’явилася перед її світлі очі, що я до самого вечора між номерами ганяла, без ланчу і обіду. Лиш коло шостої спам’яталася, що було б добре зі завідувачкою служби покоївок все-таки поговорити.

— Одні від тебе неприємності! — незадоволено вигукнула Світлана Андріївна та вперла руки в неосяжні боки. — Чого відразу не сказала?!

— Та я ж навіть оформитися не встигла, — розвела я руками. — А ви мені вже форму видали.   

Бій поглядами тривав недовго. Завідувачка зітхнула та махнула рукою.

— Домовтеся з Ваською, хай поділить обов’язки. Термінове — за нею, поки тебе немає, а потім ти її змінюєш о шостій.

— Дякую!

— Йди вже, кара небесна!

— Так точно! Мене вже нема!

Мало не стрибаючи від радості, я полетіла назад на третій поверх.

Василина знайшлася в службовій комірчині з пакетиками одноразового шампуню в руках. Підскочивши, як наляканий заєць, захоплений зненацька, забігала очима. Та побачивши моє радісне, розчервоніле від бігу, лице, зітхнула з полегшенням.

— Ледь серцевий напад не стався, — пробурчала подруга, розпихаючи пакетики по кишенях. — Ти чого така щаслива?

Розмова попереду не з легких, але в те, що Васька мені допоможе, я чомусь вірила.

І не даремно. Не встигла я договорити, а вона вже витягувала телефон, задумливо покусуючи губу. 

— Так, дивись, — мовила серйозно. — Завтра о дев'ятій в 320 заселяються наші постійні клієнти. Треба буде зранку помити вікна та змінити постіль. Все решта підготую я. В 312 — дзеркала. Цим можеш зайнятися ще сьогодні, бо постояльців не буде до опівночі. Вроді все. Далі я впораюся. Що залишиться, скину тобі на "Вайбер". 

На радощах, я мало не розцілувала прекрасну напарницю, але від міцних обіймів кості в неї таки затріскотіли. 

— Ой-ой-ой! — зі сміхом вигукнула вона та стисла мене у відповідь. — Ксеню, припини! Ти ж не думала, що я тебе в біді залишу?!