Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

На сьогодні більше справ не було, тому я відправила Василину додому. Перед тим, як приступати до миття дзеркал, було б непогано хоч трохи підкріпитись, а то не пам’ятаю, чи їла щось сьогодні взагалі.

З надією спустившись униз, в їдальні застала лиш тьотю Зіну, що домивала посуд.

— Ти спізнилася, — суворо буркнула вона.

— Так, було багато справ, — зітхнула я. — Може хоч хліб із маслом лишилися?

Робітниця лиш фиркнула, ніби я сказала щось дуже дурне. Але все ж виключила воду та підійшла до мікрохвильової печі, витираючи руки рушником.

— Я залишила тобі порцію гречки з котлетою. Але це вперше і востаннє. Ще раз спізнишся, будеш спати лягати голодна.

— Тьоть Зін, ви – золота людина!

Не зважаючи на те, що мене насварили, як якусь школярку в літньому таборі, я була безмежно щаслива і вдячна цій з вигляду строгій жінці, але, як виявилось,  в неї уважний погляд і велике серце.

* * *

Після такої вечері не гріх і попрацювати. Ноги, правда, вже трохи відвалюються, та руки все ще підіймаються. А отже, вперед, мити дзеркала в триста дванадцятому.

Взявшись за візок з інструментами, покотила його вперед. Після восьмої в коридорах «Ореолу» стає доволі тихо та, здається, що навіть тьмяніше. Тільки за окремими дверима чути тихі розмови чи включений телевізор. Навіть підлога під моїми кроками поскрипувала та скреготіла, на що вдень я ніколи не звертала уваги. А зараз від цих звуків мороз ішов шкірою.

Тому коли в кишені фартуха заволав голосом вокаліста «Green Day» мобільний телефон, я ледь до стелі не підскочила. Яровий, чорти б тебе забрали! Ти диви, який упертий! Видно, справа дійсно в нього серйозна. Та що мені до цього..

— Денисе Олександровичу, в мене ще два номери на третьому, так що наша розмова переноситься на «ніколи нуль нуль». Доброго вечора, до завтра!

І перш ніж чоловік вимовив хоч слово, завершила дзвінок і вимкнула звук. Ось так треба було зробити з самого початку. На першому місці мають бути власні проблеми, а потім… буде видно.

Мотнувши головою, щоб викинути з голови свого ЯДОвитого викладача з твердими м’язами, теплими руками та колючою щетиною (ну, от, і навіщо я знову про це згадала?!), торкнулася ключ-картою до дверей триста дванадцятого номера та відчинила двері. Всередині було темно, пахло як у народному домі, місцем, де завжди багато людей, та не домівкою. Парфумами (при чому, різними), ароматизаторами та трохи поліролем для меблів.

Увімкнувши світло, я підкотила візок до дзеркала та одягла резинові рукавички. Що ж, до роботи!

Дзеркала виявились не те що б дуже брудними, та поки їх натирала, помітила ще сліди на тумбочці, столі, брудну раковину в ванній. За роботою геть втратила лік часу, тому аж підскочила, коли розчахнулися двері.

Завмерла з йоршиком для туалету, коли на порозі, п’яно хитаючись, виріс розчервонілий круглолиций чоловік.

— Ти ще, в біса, хто така? — роздратовано гарикнув він, схопившись рукою за одвірок.

— Покоївка, — відповіла якомога спокійніше. — Вибачте, будь ласка, що потурбувала. Вже закінчила прибирати, і йду.

Поклавши на місце «інструмент», забрала з умивальника ганчірку, миючий засіб, та, ступивши до дверей, зрозуміла, що постоялець зайняв увесь дверний отвір.

— Пропустіть, будь ласка, — тихо попросила.

— А знаєш… — примруживши одне око, пробурмотів чоловік. — Я не проти трохи розважитись. Дам тобі чайових п’ятсот гривень, а ти зробиш мені… приємне.

Від страху в мене піджилки затрусилися. Хоч п’яне тіло і не виглядало дуже вже небезпечним, та я настільки втомилася, що і з пенсіонером не впоралась би! А цьому, на вигляд, не більше сорока. Чорт.

Глитнувши, я стисла міцніше «Доместос» (така-сяка, але зброя) та, стараючись виглядати незворушною, мовила:

— Вибачте, але мені треба йти, начальниця буде сваритися.

А оце я даремно, про Ларису згадала… Бо гість лише весело зареготав.

— Хто, Лариска? Та вона ще й всіх вас приведе і вибрати дозволить. Не ламайся, кицю, йди до мене.

Коли він раптом ступив уперед та простягнув руку, я інстинктивно відступила. Серце в грудях закалатало, як дурне. Розмірів ванної кімнати явно не вистачало для якихось маневрів, а якщо вріжу йому банкою засобу для унітазів, мене одразу ж звільнять! Оце халепа так халепа…