Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

— Пропустіть, мені треба працювати! — підвищила голос, розпрямляючи плечі.

Ні, якомусь п’яному виродку мене голими руками не взяти. Хочуть, то хай звільняють. Але оце мерзенне лице я добре пошкрябаю!

Нахмуривши брови, я посунула вперед. Постоялець аж розгубився, коли я почала відкорковувати «Доместос».

— Дуже смілива? — незадоволено буркнув той. — Люблю, коли брикаються.

Та тільки-но він простягнув до мене лапу, корок опинився в моїй долоні. Не сумніваючись ні секунди, я різко ступила вперед та щедро хлюпнула смердючою хімією йому в обличчя. Зойк перетворився в жалюгідне булькотіння.

— Ой, пробачте, як же так вийшло, — глузливо протягнула я та, зірвавши рушника з гачка, кинула йому на голову. — На добраніч.

— Ах, ти, курво! — донеслося приглушене. — Та я тебе…

Слухати продовження я не стала, просочилася між дезорієнтованим тілом та умивальником, схопила залишений коло виходу візок та помчала геть з номера. Двері виявилися зачиненими, і ще кілька секунд я витратила на те, щоб тремтячою рукою в рукавиці намацати ключ-карту.

Видихнула лиш, коли двері голосно захряснулися за спиною.

— Ну, й сволота… — пробурмотіла, витираючи змокрілий лоб рукавом, та покотила візок в кінець коридору до комірчини.

— Хто?

Голос за спиною змусив знову підскочити. Якщо так буде й надалі, доведеться звернутися до невролога, а то й до кардіолога!

— Денисе Олександровичу, ви що тут забули?! — стріпнувши волоссям, яке вибилося із зачіски та лізло в очі, вигукнула я, роздратовано оглядаючи викладача.

— Живу, — тицьнувши пальцем собі за спину, відказав той.

— Ой, знаю я, де ви живете. — Прийшла моя черга закочувати очі. — Що за шпигунські ігри? В дитинстві не набавились?!

— Андріянова! — вигукнув чоловік.

Очі шокованого Ярового мало не вдвічі збільшилися. А я не могла прикусити язика, тому, що адреналін біг по венах, і мене тупо несло, всі гальма і здоровий глузд позривало.

— Відчепіться від мене! Я не хочу нікуди лізти, тим більше з вами! Я гарую, як проклята, і весь минулий рік майже вдома не була, тільки на роботі та ваших довбаних лекціях, а ви ще й знущалися! Та я…

Задихнулася, коли ЯДО зірвався з місця, притис мене до стіни та закрив рота долонею.

— Помовч! — гарикнув мені в обличчя. — Чого ти серед коридору репетуєш, як різана?!

Важко дихаючи, я схопилася обома руками за його теплу долоню, намагаючись відірвати її від свого лиця.

— В номері договориш, — коротко кинув Яровий та, схопивши за талію, потягнув до дверей 303.

Не зважаючи на те, що сили були точно не рівні, а в мене після всіх пережитих потрясінь та перемитих унітазів, їх взагалі не було, здаватися так просто я не мала наміру. Замолотила викрадача кулаками по передпліччях, замахала ногами.

— Та тихо ти!

А йому хоч би хни! Навіть не засапався! Відчинив двері та вже майже заштовхав мене всередину, як з другого кінця пролунав чоловічий голос. І не який-небудь, а того самого збоченця з 312-го.

— Ей, мужик! — звернувся він. — Ти тут прибиральниці не бачив?!

Я завмерла та ближче притислася до Дениса Олександровича, що своєю мужньою спиною закривав мене.

— А що? — насмішкувато піднявши брову, спитав ЯДО, ще й глипнув на мене запитально.

— Та те курвисько мене «Доместосом» облило! Отака обслуга в цього гадючнику! Знайду, голову відкручу!

— Ні, вибачте, не бачив. Доброї ночі.

Та, заштовхнувши мене в номер, захряснув двері. Ми опинилися в темряві. Стояли мовчки, поки приглушена лайка постояльця не стихла на сходах. Певне пішов жалітися до адміністратора. Та мені було байдуже. На талії досі стискалася тепла долоня Ярового, а друга – на моїх губах. Мене окутало ароматом чоловічих парфумів, прибило до землі, мов цвяхами.

— Тепер поговоримо? — тихо спитав Денис Олександрович, і його подих торкнувся щоки, наче повітряний поцілунок.   

*** 

Дякую, що читаєте! 

Підписуйтесь, щоб не пропускати новини ;))

Дякую за вподобайки та перегляди!

Чекаю коментарів та критики! Агов, допоможіть рости та розвиватись ;)))

Люблю вас всіх! Мирного неба та спокою кожному :з