Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

Розтираючи по вікну миючий засіб в триста двадцятому номері, не могла перестати думати про свою втечу в Ярового з-під носа. Душ прийняла, подрімала і накивала п’ятами… Та він озвіріє. А потім ще й відімстить в найкращій своїй манері, соромлячи перед всією групою.

Рука завмерла на склі, коли перед очима виник ранковий образ сплячого Дениса Олександровича. Прокинувшись десь о п’ятій, я знайшла чоловіка в спальні та застигла в дверях. Він лежав на животі, підклавши м’язисті руки під подушку, та тихо сопів. Лиш ноги в милих фіалкових шкарпетках стирчали з-під ковдри. Боячись розбудити викладача, я позадкувала та з радістю побачила, що на вхідних дверях номера не горить червоне світло. А хто б не скористався таким шансом? Перевдягнулась у форму, прихопила зі собою халат, щоб занести в підвал, де знаходиться пральня, та чкурнула геть.

Через якихось дві години почнеться перший навчальний день, а я була геть не готова. Не знаю, як мені вдасться всидіти на одному місці весь день, після того, як я звикла бути постійно на ногах та щось робити руками. Університет видавався мені якимось зовсім іншим світом, з незначними турботами та марними драмами, де одногрупники весь семестр веселяться і жують на парах картопляники, а перед сесією починають злякано метушитися. Не зможу я хвилюватися через заліки та думати про історію журналістики, коли наді мною нависає можливість залишитися на вулиці без житла і роботи.

Зітхнувши, оглянула критичним поглядом вікно та зіскочила на підлогу. Пора збиратися, ще ж до Варі їхати за змінним одягом. Не йти ж на пари в робочій сукні. В принципі, мені все рівно, хто що там про мене може сказати чи якось насміхатися, але бути в центрі уваги в перший же день хотілося найменше. І саме тому я з таким нервовим трепетом чекала на пару «Менеджменту у ЗМІ», тому, що арену під софітами ЯДО мені точно влаштує.

* * *

— Привіт! — радісно кинулася мене обіймати Варвара, відчинивши двері. — Заходь скоріше, ми вже майже спізнюємось. Ти впевнена, що хочеш першого вересня йти у фланелевій сорочці? Може хоч не в дірявих джинсах?  

Це звучало майже благально, але я закотила очі. Хотіла бовкнути: «Та яка різниця, і так весь день за партою тебе не видно» та прикусила язика, оглянувши зовнішній вигляд Варі. Вона вже була одягнута в ідеально випрасуване персикове плаття, з волоссям заплетеним в акуратний колосок, і навіть вже в одному відполірованому до блиску черевичку. Не хочу псувати їй свято. Якщо для неї це важливо, то нехай.

— Мені ще після лекцій на роботу, тому кросівки — це єдине, що я можу собі зараз дозволити.

— Як знаєш, — зітхнула дівчина та схопила з підлоги лівий черевик.

Я ще зранку їй скинула повідомлення, щоб вона підготувала (будь ласочка!!!) мою улюблену зелену картату сорочку та світло сірі джинси з мальовничими торочками на колінах. Образ довершували чорно-білі «Венси» із секонд-хенду. По-моєму, стильно, зручно, для навчання – саме те!

Поки я воювала зі шнурівками, Варя кілька разів провела щіткою по моєму неслухняному волоссю та спритно закрутила його в міцний пучок на маківці.

— В тебе талант, — оглядаючи себе в дзеркалі, промовила. — Може, тобі краще замість журналістики податися в стилісти?

Варвара пхикнула та виштовхала мене з квартири, а тоді, зачиняючи двері, пробуркотіла:

— То тільки так здається. А потім всі тьоті Маші нашого дому попруть на «зачісочку по-сусідськи», хто з домашніми булочками, а хто й з «та я тебе бавила з пелюшок, хіба тобі шкода?».

— Будеш як Зохан чи Едвард Руки-ножниці, — захихотіла я, за що ледь не отримала копняка та, гигочучи, поскакала донизу сходами.

* * *

Університет за літні канікули зовсім не змінився, чого я, в принципі, від нього й не очікувала. Навіть Надія Микитівна так само стояла на варті, не пропускаючи без огляду студентських пропусків. Ходить легенда, що сувора пенсіонерка колись працювала на митниці, звідки її попросили через те, що створювала страшенні затори. Терпець начальства увірвався, коли вона попросила гінекологічний УЗД апарат для ще більш детальних оглядів. Судячи з того, якими поглядами вона сканувала студентів, від цієї ідеї вона так і не відмовилась, і якби не брак часу перед лекціями.... Медогляд ми б проходили тричі на день.

Варя, відкривши сумку, витягнула з неї листок та передала мені, поки ми піднімалися сходами.

— Тобі було не до того, так що я зробила тобі копію розкладу, — мовила вона.

— О, дякую!

Я розгорнула лист, пробіглася очима по рядках та ледь не зашпорталася, коли нарахувала аж чотири «Менеджмент у ЗМІ». Три з яких — першими парами, одна — в понеділок! Добре, хоч сьогодні — останньою, є час морально підготуватися. Зітхнувши, я склала розклад та, розкривши рюкзак, раптом пропустила сходинку. Нога зісковзнула, і я полетіла носом вниз.

— Обережно, — гаркнули позаду, і мене буквально за шкірку підняли догори, за півметра до кривавого приземлення.

Та, впізнавши голос, я вже не була впевнена, який варіант був би кращим для мене. Яровий власною персоною. А я ж навіть помолитись не встигла…

— Андріянова, ви як і минулого року, надзвичайно зграбні, — іронічно мовив Денис Олександрович. — Постарайтеся дожити до четвертої пари, будь ласка.

А оце вже звучить загрозливо…. Мені точно кінець.

— Дякую, — вичавила з себе, та викладач вже обійшов нас із Варею та зник за дверима викладацької.

— Господи, він за літо став іще сексуальнішим, — благоговійно прошепотіла подруга, приклавши долоні до щік.

— Це все його ЯДОвиті випари, — невдоволено пробурчала я і замахала руками перед лицем Варі. — Дихай глибше, зараз відпустить.

Подруга зі сміхом їх відштовхнула, і ми попленталися до аудиторії на першу пару в цьому році. До часу розплати залишилось шість годин.