Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

Спливали останні хвилини перерви між третьою та четвертою парами, і в мене все менше залишалося сил на острах перед зустріччю з ЯДО. Якщо після ранкового зіткнення тряслися колінця, і я ніяк не могла зосередитися на лекції про види журналістських розслідувань, а після другої пари все ще заходилося серце при одній тільки згадці Ярового чи словосполучення «Менеджмент у ЗМІ», то після обідньої перерви і товстого смаженого картопляника, я, як то кажуть, своє відбоялася. Ну, не закатує ж він мене при всьому чесному народові.

Тому до аудиторії я заходила спокійно, з високо піднятою головою. Побачивши, що Дениса Олександровича немає, стала ще спокійнішою. Можна зайняти найдальший закуток, з якого мене навіть не буде помітно. Може, захопившись розповіддю про стратегічний маркетинговий аналіз і планування, забуде про моє існування. Доживу до кінця пари, а там – тільки мене й бачили.

Проте, сталося не так, як гадалося. Тільки-но пролунав дзвінок, у приміщення широкими кроками зайшов ЯДО, присів на стіл та, засунувши руки в кишені штанів, обвів притихлих студентів холодним поглядом. А на мені затримався майже на три секунди, ніби намагався дірку пропалити. Я вже чекала, що от, зараз почнеться, але чоловік кахикнув і вимовив:

— Не скажу, що дуже за вами скучив, але вже як є. До роботи, ледарі. Тема сьогоднішньої лекції….

Мені настільки полегшало, що я навіть не чула, що ми будемо сьогодні вивчати. Ледь стрималась, щоб не затанцювати на стільці. Якби знала, що все це лиш намагання ввести в оману, то драпала б, аж п’ятки б миготіли. Бо, як тільки продзвенів дзвінок, і всі загомоніли, збираючи речі, Яровий голосно мовив:

— Андріянова, підійдіть!

А я вже була на півдорозі до дверей, сховавшись під боком у спортсмена Юри Бойка. Хлопець кинув на мене співчутливий погляд, та радіючи, що не його зупинили, про всяк випадок прискорив ходу. Залишивши мене серед аудиторії, беззахисну та роздратовану. Склавши руки на грудях, я присіла на парту та з-під лоба дивилася на викладача, який, тримаючи мій погляд, чекав, поки спорожніє приміщення. Як тільки зачинилися двері за останнім студентом, поманив мене пальцем та присів на викладацький стіл.

— Вирішили скористатись службовим становищем, Денисе Олександровичу? — єхидно всміхнулась я, повільно крокуючи до нього.

— Припини блазнювати, — майже роздратовано сказав ЯДО. — Якби ти не втекла, ми б уже давно все обговорили і приступили до роботи.

— Якої ще роботи?

— Скажу, якщо ти нарешті перестанеш від мене бігати, замовкнеш і вислухаєш.

Я закотила очі, вмостилася за першою партою перед Яровим та ще й чемно склала руки, як першокласниця.

— Слухаю уважно і всотую, мов губка. Тільки давайте коротко, бо я на роботу спізнююсь.

Тяжкий погляд зелених очей дав зрозуміти, що коротко не буде.

* * *

 — Так, я щось не дуже розумію, — нахмуривши лоба, мовила після того, як Денис Олександрович виклав усі карти. — Ви хочете, щоб я, працюючи в «Ореолі», шпигувала за нашою демонічною Леді Стерво?

Яровий кахикнув, намагаючись стримати посмішку.

— Дуже вдалий опис, — пробурмотів. — Так, саме цього я від тебе хочу.

— Та ви здуріли! — мало не підскочила я на місці. — Мене ледь не вигнали в перший же день, коли ми застукали її за розвагами в одному з номерів. А потім ще раз, через вас! Та я найгірший кандидат для цієї місії, бо мене як магнітом притягує до неприємностей!

— Так! — вигукнув ЯДО настільки захоплено, що я аж засумнівалася, чи все в нього в порядку з головою. — Ксеніє, ти магніт для таких, як Гончарова! І це допоможе мені вивести всю їхню конторку на чисту воду.

— Ви ж усвідомлюєте, що вже не працюєте у відділі нишпорок та не займаєтесь журналістськими розслідуваннями? Може, звільнення з головного каналу країни трохи вас травмувало…

— Андріянова, не варнякай, — скривився чоловік. — Все у мене добре з головою. Ти ж не думаєш, що після всіх моїх гучних справ я так легко, з попутнім вітерцем, скотився до посади викладача менеджменту?

Я закліпала очима, переварюючи сказане ЯДО.

— То ви типу під прикриттям? — прошепотіла я.

— «Типу під прикриттям» будеш у нас ти, Ксеніє, — криво всміхнувся Денис Олександрович, поставивши руки на парту та схиливши до мене голову. — Тому що моє вже тріщить по швах. Я не зможу довго залишатися в «Ореолі», не викликаючи підозр. Більше того, сьогодні – остання ніч. В нас обмаль часу, Андріянова.

Це що ж виходить… За мене вже все вирішили?