Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

Будильник розбудив мене о шостій, і я, натягнувши уніформу, помчала на третій поверх, на ходу вивчаючи завдання від Васьки у «вайбері». Ванна кімната в триста восьмому, постіль в триста п’ятий, полірування меблів у триста першому. В дужках Василина додала: «І не забудь про антисептик, бо там просто банк сперми». Мало в голос не розсміялася, та потім зрозуміла, що саме мені це все відмивати.

Ледь не забула, що о восьмій мала вже бути в Ярового в номері, тому жбурнула візок для прибирання в комірчину, та з запізненням на дванадцять хвилин все ж увірвалась до номера. І ледь не перечепилася через валізу, що стовбичила посеред прихожої.

— Ви таки з’їжджаєте? — спитала, знайшовши викладача у вітальні, де він саме сортував папери, складаючи їх у папки та в сумку.

— Мав це зробити ще вчора, — спокійно відповів, навіть не озирнувшись. — Присідай, зараз накидаю тобі примірний план…

— А де ми тепер будемо обговорювати це все? В університеті? Там дуже легко спалитися, і поповзуть чутки, і…

— Присядь, кажу.

Я стулила рота та гепнулася на диван, зиркаючи на ЯДО з-під лоба. Він зітхнув, кинувши на мене втомлений погляд, та відійшов до вікна, склавши руки на грудях.

— Я довго думав, як це все надалі обставити. Дуже добре, що з начальником охорони ти вже знайома, і тепер буде привід потрапити до його кабінету.

Ага, привід… Як виявилося, дуже сумнівний такий, як і моє «знайомство» з тим Андрієм Ігоровичем Корнійчуком, начальником охорони «Ореолу». Яровий пропонував зайти до кабінету чоловіка з пляшкою коньяку, ніби в честь подяки за розуміння та моє вдало виконане «доручення Гончарової». А тоді якось непомітно прикріпити жучка під столом. Я йому хто, бісовий Джеймс Бонд, чи що?!

— А в нього не виникне питання, звідки в покоївки, що не проробила й місяця, гроші на добрий коньяк? Бо з дешевим вийде така собі віддяка.

Викладач окинув мене уважним поглядом.

— А ти молодець, — мовив майже з повагою. — Що пропонуєш?

— Треба подумати, — здвигнула плечима. — Є проблеми нагальніші.

— Це які?

— Коли я знайшла той таємний люк, то так поспішала… — Наморщила лоба, згадуючи, які сліди залишила. — Світло в кімнаті за ширмою не вимкнула, люк не прикрила….

— Не хвилюйся, я сьогодні вночі з цим розберуся, — перебив мене чоловік, і я похмуро на нього глипнула.

— Самі?! — вигукнула. — А я?

— Хочеш туди повернутися? — здивовано здійняв брови Денис Олександрович.

— Хочу з вами, — вперто заявила. — Це я знайшла тунель і…

— Добре, охолонь, — криво всміхнувшись, здався Яровий. — Візьму тебе з собою.

Що, так просто? Здається, мого викладача знову підмінили гуманоїди. Та не встигла я відкрити рота, щоб спитати, чи не збирається він мене обдурити, як у двері номера постукали. Судячи зі здивованого погляду ЯДО, гостей він не чекав.