Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

Коли я підійшов до Мирослави, я привітався та обійняв її. Погляд цього Слави мені вже не сподобався. Він дивився на мене так, що здавалося, це я в нього дівчину відбив. Але насправді це він тільки, що грав цю виставу з залицяннями.

— Познайомиш?! – глянув я на Мирославу, а потім на цього Славу.

Я ще з ним особисто не знайомий, але він мені вже не сподобався, ще з нашої першої зустрічі в квартирі Миросі. Доволі дивний тип! І ховається за ним досить не простий характер та минуле.

— О так звісно! Максим це В’ячеслав! – здається вона забула сказати, що це її колишній.

— В’ячеслав це Максим мій хлопець, – з ледь помітною посмішкою мовила Мирослава, і глянула на мене.

В’ячеслав простягнув мені руку, але в мене навіть не виникло бажання потиснути його руку. Тому я зробив вигляд, що не помітив його та перевів погляд на Миросю.

—  Що ви тут робили? – запитально підняв брову я.

— Розмовляли, – вимовив з єхидною посмішкою В’ячеслав.

Якого хріна він ще тут! Так треба забрати Мирославу подалі від цього «колишнього». А то відчуваю з його присутністю нормально поговорити не вдасться! Бо цей негідник все на ламає.

—  Мирусь, а поїхали поговоримо десь на одинці? – глянув я на Мирославу.

—  Так звичайно коханий! – її голос звучав доволі награно.

Більше чим впевнений «коханий» вона сказала лиш би по злити В’ячеслава. Оскільки це взагалі не звучало щиро та закохано. Підійшовши до автомобіля, я глянув на Мирославу.

— Що це за вистава була? Думала вивести мене на ревнощі! – дивлячись прямо в очі Миросі промовив я.

— Не знаю де ти побачив тут виставу, але В’ячеслав дійсно до мене чіплявся! – впевнено пролунав голос Мирослави, і я навіть трохи їй повірив.

— Якщо це дійсно так тоді я повинен дати в йому обличчя, – серйозним тембром голосу промовив я.

— Годі Максим! Ми друзі! І тебе не повинно хвилювати те з ким я сплю, цілуюся та розмовляю! – сердито відповіла Мирося, відкривши двері авто, вона сіла до салону.

— Тоді чому тебе хвилює те, кому я подарую букет? – глянув на неї, поки вона дивилася десь прямо.

— А мене і не хвилює! – вигукнула вона, відвернувши свою голову на водійське сидіння.

—  Навіщо ти зараз брешеш?!

— То я в твоїх очах брехуха так! Зникни і більше ніколи не з’являйся! Я не хочу тебе бачити! І твій план провалений! Я ніколи не закохаюся в тебе! – достатньо голосно вигукувала Мирослава, а потім вийшла з автомобіля, і пішла геть.

Я не став її зупиняти. Хай іде. Я ж вирішив з головою зануритися у роботу, та зробити те що давно мав. Створити свій офіс, та працювати сам на себе, а не на батька. Може за цей час Мирослава зможе все ретельно обдумати, і я також. А зараз нам потрібно відпочити одне від одного. Хоча я не хочу цього, але так буде краще для нас обох, а точніше для Мирослави. А я займуся роботою. Підпису договори з інвесторами, розроблю власний проект. І нарешті стану самостійно заробляти кошти. А з компанії батька, я поки не звільняюся. Хочеться побачити його реакцію, коли я це все реалізую. Залишилося зовсім ще трохи.