Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

Мирослава

Вже як два тижні, я не бачила Максима, і він навіть не приходив до мого кіоску, який я навіть встигла продати. Відсутність Максима мене звісно не дуже турбувала, але мені його не вистачало. В нашому місті відкрився новий офіс, який набирає працівників. А я по бажанню батьків вивчилася на офіс-менеджера, і навіть трохи працювала по цій професії. Проте все це скінчилося романом з босом, розбитим серцем, та вбивством ненародженого життя. Як все це важко згадувати! Якби не він в мене б була дитина, якій було уже два з половиною роки. Та тепер в мене нове життя, в якому не буде цього всього, і я не дозволю собі більше закохатися.

Зникнув один залицяльник, з’явився на горизонті зразу другий. Хоча перший на відміну від іншого, принаймні руки не розпускав. А цей тільки чекає моменту, щоб схопити мене за одне місце і притиснути до стінки. Ще трохи і в когось зірве дах, а щоб його не зірвало остаточно, я повинна негайно щось придумати з чим В’ячеславом. Зараз він знов прийшов до нас, під приводом занести мамі книгу. Але я ж то знаю, що до мене.

— Привіт Мирочко! Як там твій хлопець, не з’явився ще? – з єхидною посмішкою промовив В’ячеслав, глянувши на мене.

— Мені немає про що з тобою розмовляти, - мовила різко, і схопивши свою джинсову курточку, збиралася вийти щоб не чути більше цієї ахінеї.

Та мама схопила мене за руку, я глянула на неї чекаючи пояснень.

— Сядь! – голосно промовила вона, і кинула поглядом на стілець.

— Що знову! – закотивши очі, я сіла на стілець.

— Мирочко ти повинна вийти заміж за Славика, – вимовляє вона, це з таким грубим тоном від якого навіть холод по шкірі пронісся.

— Мама ти що з глузду з’їхала! Яке одружитися! Це тебе В’ячеслав підговорив! – я встаю зі стільця, але мамина рука назад мене туди пхає.

— Послухай мене, сидіти ти тут теж не будеш! Тобі потрібно створювати свою сім’ю, народити дітей, – доволі сердито і егоїстично звучить її голос

— Вибачай мамо, але поки я не бачу тут людину з якою б захотілося створити сім’ю! – вимовляю, кидаючи зверхній погляд на В’ячеслава.

— Славо подумай добре! – вигукує В’ячеслав, дивлячись на мене своїм огидним поглядом.

— Яка я тобі в біса Слава! Я Мирослава! Не смій настільки скорочувати моє ім’я! – невдоволено крикнула, на В’ячеслава і налила собі з кухля в склянку води, від його слів геть в роті пересохло.

— Мамо, я ніколи не одружуся з В’ячеславом! Тому не витрачай свої сили! – вимовивши, я встаю зі стільця і попрямувала до виходу.

Якщо бути чесною за ці два тижні, я встигла навіть скучити за Максимом. Мені не вистачало його як хорошого друга. Незважаючи на те що ми мало про що говорили, але його присутність піднімала мені настрій. А ще я думала може він через нашу останню сварку зник, або з ним щось сталося. Треба буде сходити до нього на квартиру може він там. Тим паче він не так далеко від мене живе.

Дійшовши до під’їзду Максима, я глянула на парковку де він завжди ставив свій автомобіль. Місце паркування було пустим тож іти до квартири немає сенсу. Я з розчаруванням на обличчі попрямувала назад додому.

— Мирославо! – почула я знайомий голос і обернулася.

— Максим! Нарешті я тебе побачила! – кинулася в обійми до нього.

— Де ти був всі ці два тижні? – запитала, і відійшла від Максима.

— Зайнятий трохи роботою! А ти до мене приходила?! Скучила?! – промовив Максим, з серйозним виразом обличчя.

Може він взагалі не радий мене бачити. Адже щасливої посмішки, я щось при зустрічі не помітила. Та й обіймів також!

— Ні я не скучила! Просто вирішила перевірити куди ти зник, – мовила, не видаючи своє хвилювання.

— Ясно. Зустрінемося завтра в мене є одна пропозиція до тебе. А зараз вибач я поспішаю! – швидко вимовив Максим, навіть не глянувши на мене.

— Яка пропозиція? І куди ти поспішаєш! – запитала схвильовано я.

— Все завтра! – вигукнув Максим, і зникнув за будинком.

Клас походу мене хтось сьогодні добряче продинамив. Або ж це в нього новий метод, як закохати мене в себе. Так Мирославо зберися і швиденько викинь всі думки про Максима. Трясця! Я не можу це зробити! Він навіть мене не обійняв при зустрічі.  І вираз обличчя  в нього був геть не радий мене бачити. Можливо в нього якісь проблеми?

Мирославо збери всю свою силу та волю в кулак, і тепер тільки ти керуєш своїми думками. Тим паче він лише друг. І щоб розвіяти голову від різних нав’язливих думок. Візьму я краще велосипед, і покатаюсь по місту, а то щось я довгенько не їздила на ньому.

Катаючись по парку на велосипеді я дещо помітила. Точніше кого! Максима з якоюсь дівкою. Вже знайшов мені заміну! Мене в ліжко не вдалося затягти, так ти собі вже іншу знайшов! Дівчина була на підборах і в червоній елегантній сукні з глибоким декольте. А декольте в неї доволі не маленьке. Вони йшли та трималися за ручки. Тепер зрозуміло куди він так поспішав. А я йому вірила! Думала він мене кохає, а він.... Скотина! А я наївна дурепа! Яка досі не навчилася розрізняти чоловіків. Тепер я не підпущу до себе жодного чоловіка. Хай йдуть вони всі до біса!!!

Я не стала далі їхати за Максимом, а просто розвернулася і поїхала геть. Звісно ж мій поганий настрій помітила мама.